О, Моя прекрасна половина!
У піснях, віршах до тебе лину.
Синім проліском всміхаюся тобі,
В радості з тобою і в журбі.
Із любовію дивлюсь у твої очі,
Бо в очах твоїх небесна синь.
В них і ясний день і темні ночі,
І любов, і таїна, і щось пророче.
Темінь ночі ти під ноги кинь,
Хай лиш сонце світиться в очах,
І ніколи не бентежить тебе страх.
Ніжная Моя ти квітко!
Вірная Моя лебідко!
Чистая, немов вісон.
Наяву ти, це не сон.
Часом тиха, як вода,
Часом ти Моя біда.
Але Я тебе люблю усяку,
Бо відмічена Моїм ти знаком.
Я люблю тебе Моя ти панна,
Диво-діво, весна незрівнянна.
Владная і грізная царице,
Веснонько Моя, ти свіжо лиця.
Так і хочеться услід тобі дивитись,
А в очах твоїх – навіки утопитись.
Пив і п’ю із твого джерела,
Бо ти з розуму Мене звела.
Квітами впаду тобі під ноги.
І зрівняю Я для тебе всі дороги.
Сміливіше, любонько, ступай.
Сміливіше руку, руку дай.
Біль і рана, і Моя ти мука,
Дай же по скоріше мені руку.
Дай же руку, нумо на коня!
Бо роса упала вже зрання.
Конику, лети ж бо швидше вітру!
Я твій смуток, біль і сльози витру.
Неси коню нас в далекий край
В той зелений і квітучий гай.
Де колись, давно з тобою,
Ми були щасливими обоє.
Де навіки ми в одно злились
Мужем і жоною нареклись.
24.02.2002
