Побліднілi листя вікна,
заростають прозорою водою,
у води немає ні смерті, ні дна,
я прощаюся з тобою.
Жменька тепла, після зими,
неприменшує моєї вини,
донесу пять хвилин до світанку,
гарячі опіки небесного ранку.
Це все, що залишиться після мене,
докажу, що жив недаремне,
з нами память сидить коло столу,
десь рука піднімає чарку по колу...
