Був дощ. Фігури двоїлись в калюжах -
То тіні людей, що живуть у містах.
У них капелюхи в повітрі топились,
У них капюшони мокріли, м’ялись.
Усі поспішали сховатись від цього
Жахливого й гарного плину води,
Ніхто не радів від жарту смішного
Думки всі літали туди і сюди,
Шукаючи схову від впливу стихії,
Блукаючи містом до різних пусток,
Але не знаходячи гинули в дії
У марних стремліннях зробити цей крок.
У сірих калюжах таке ж саме небо,
І відблиски світла повсюд рознесло.
Шляхи всі укрило чистими хвилями,
І з частками неба пустують квітки,
У місті, де бавляться брудом і брилами,
Сьогодні забудуть про ігри ці злі.
Крізь простір вологий повільно й зухвало,
У пошуках спокою тягнеться час.
Побачити можна його, як він плавно
Бреде поміж вулиць та бачить всіх нас.
Краплини дощу його оминають,
І тануть у проміжках давніх руїн.
Лиш хитрі коти його помічають
І ходять з ним поруч у кожну з цих днин.
