Теплий погляд і голос ніжний
В хвилях виру шаленого світу.
На Землі вона - камінь наріжний
І для всіх її серце відкрите.
Вона здатна схилитися низько
І на собі тягар пронести,
Зупинитись , бува, як слизько,
А як брудно – може й підмести.
Одежина на ній простенька
І блискуча низка намиста.
Комусь близькою є, як ненька,
Хтось дорогу їй стелить тернисту.
По Землі вона ходить тихо,
Заглядає в наші оселі.
Де вона – там немає лиха
І зникають від зла куделі.
Їй затишно в простому домі –
Тут гостинно її зустрічають.
Недоступні для неї хороми –
Там про неї майже не знають.
Хтось вважає її заслабкою
І нездатною світ будувати,
Комусь ношею здасться важкою,
Коли треба по трупах ступати.
Хоч для когось цей стан непривітний –
Обсіда безнадія ката:
Гільйотина сумна й непомітна
Без кривавої ролі чманіє.
І сокира береться іржею,
Лише небо ще більше синіє,
Як з лакея спадає ліврея
Ми її з діда-прадіда маєм,
Лиш не кожен її хоче знати.
Десь багатство її затуляє,
Десь утримують ковані грати.
Хтось спровадив її у гори,
Хтось в могилу загнав необачно.
І тому поруч з нами горе,
І тому ми так часто плачем.
Її можна з глибин дістати,
Повернути обличчям до себе,
Якщо сонце у полі стрічати,
Милуватись веселкою в небі,
Дивуватися барвами в росах
І хмеліти від пахощів степу,
Як складати трави в покоси,
Щоб аж скроням ставало тепло.
І вона неодмінно знайдеться ,
Щоб зробити наш світ щасливим.
І життя у квітчасте вбереться.
Доброта! Це звучить красиво!
