красномовно мовчиш...
як зима,
люта й німа,
холодна
і вперта -
все живе
спішить
розкотитися
по кутках
і чимшвидше
вмерти…
небезпечно мовчиш,
як льодяна пустеля,
як холодна постеля
чужа…
смертоносне
лезо ножа
думками алмазними
точиш
зранку до ночі –
щось
убивче
сказати хочеш
третю добу
до ряду…
то кажи -
оксамитової
принади
до жала
пекучого
не вигадуй…
кожне слово
закличне,
над силу
оптимістичне,
розбивається вщент
об ворожу
тишу –
об крицю і лід,
мерзлоту́ вічну,
розсіюється
у білий
морок,
у сірий
вогки́й
туман –
нема…
...у куточку,
згорнулась
клубочком –
безшелесно
сиджу,
на словах,
живих
і теплих,
правічних,
як на зернах
магічних,
тихесенько
ворожу́…
чаклую
на долю
свою
і чужу:
як не кинь –
випадає
перевернутий хрест…
не амфібра́хій…
не анапе́ст…
по́серед ночі
невидимий Хтось
ледь чут-но
постукав
мені у вікно –
темно-о-о…
і лячно-о-о…
до звістки:
таємний знак…
якось воно вже
розвидниться
біле твоє
мовчання –
так
чи не
так…
Мовчанка вбиває,повільно і болісно... Іноді краще спалахнути емоціями і вилити душу-все,як є,аніж катувати близьку людину своїм холодним мовчанням.Щемливий крик душі...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спалахнути емоціями -- це може і легше, і простіше, швидше і природніше... але мудріше, за необхідності, закотитися у куточок і перечекати... але мудрість -- це дар Божий, не кожний ним благословен я, часто, не...
)
Іноді краще спалахнути емоціями і вилити душу-все,як є,аніж катувати близьку людину своїм холодним мовчанням.Щемливий крик душі... 
