На розпутті в дикому роздоллі
Чорний ворон на хресті сидить.
Бур’янами степ заріс на волі,
Заржавів в траві старинний щит.
На розпутті люди начеркали
Надпис вирішальний: «Путь прямий
Стільки бід готовить – шансів мало
Повернутися додому і живим.
Путь направо без коня оставить –
Побредеш і сірий і нагий.
Той бідак, хто вліво путь направить, -
З смертю стрінеться в полях глухих…»
Лячно! Вдалині стоять могили…
Вічним сном минувшина в них спить…
«Відкликайся, ворон чорнокрилий!
Вказуй путь – в яку з сторін іти?»
Полудень дрімає. На стежках звіриних
Тліють кості в травах. Три путі
Бачу на жовтіючих рівнинах…
А куди і як по них іти?
Де рівнина дика ця граничить?
Хто - з чутким наляканим конем
В тишині із далини цієї кличе
Чоловічим голосом мене?
І один я в полі, і відважно
Зве життя, а в очі смерть глядить…
Чорний ворон похмурнів і важно,
Напівсонний, на хресті сидить.
Перекладено з І. Буніна
И. Бунин
На распутье
На распутье в диком древнем поле
Черный ворон на кресте сидит.
Заросла бурьяном степь на воле,
И в траве заржавел старый щит.
На распутье люди начертали
Роковую надпись: "Путь прямой
Много бед готовит, и едва ли
Ты по нем воротишься домой.
Путь направо без коня оставит -
Побредешь один и сир, и наг, -
А того, кто влево путь направит,
Встретит смерть в незнаемых полях."
Жутко мне! Вдали стоят могилы...
В них былое дремлет вечным сном...
"Отзовися, ворон чернокрылый!
Укажи мне путь в краю глухом."
Дремлет полдень. На тропах звериных
Тлеют кости в травах. Три пути
Вижу я в желтеющих равнинах...
Но куда и как по ним идти!
Где равнина дикая граничит?
Кто, пугая чуткого коня,
В тишине из синей дали кличет
Человечьим голосом меня?
И один я в поле, и отважно
Жизнь зовет, а смерть в глаза глядит...
Черный ворон сумрачно и важно,
Полусонный, на кресте сидит.
