UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: КОЧУБЕЇВНА (ява чотирнадцята) ВОСТАННЄ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Анно Доміні, 06.01.2015 - 09:15
Скільки все ж мудрості і витримки потрібно тим літнім чоловікам, аби кохати молоденьких дурненьких дівчаток! Вони вік прожили, і вміють, і знають, що часом дуже потрібно - трохи зачекати. А молодості неодмінно подавай усе тут і зараз! І саме оцією своєю гарячковістю як вона часом уміє зіпсувати і свою, і чужу долю... Дійсно, правду каже англійське прислів"я: "Усе приходить до того, хто чекає".(Останній монолог Марії - просто диво. І тут вчувається максималізм юності - якщо не зараз, то вже нікОли...) 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... максималізм юності... юними ми віримо і в любов, і в щастя, і в свободу, і в гідність, і в перемогу... у справедливість віримо!  у свободу-волю - у Свободу Вибору, даровану нам Отцем-Творцем (в усіх проявах такого Права), либонь тому, що не дорешти іще загусли у мирському-земному - тутешньому... з роками - поступово "суспільство" обламує нам потроху крила, приборкує, як голубів - а тоді вже - одні нарікання і невдоволення на всіх і на все - психози-неврози - а чому? бо не можна Свободу Волі (воля - це, в принципі, бажання) - потоптувати і одбирати у людини Дар такий - природу людську, Творцем закладену, можна деформувати - але неможливо змінити... от що було б поганого у тому, якби бажання двох людей збулися і вони поєдналися? може, з часом би й розчарувалися одне в одному - але кому яке до того діло?- а може й ні - роки - це поняття земне, хто вже має таку ношу, як роки-й-роки, той знає, що старіє тіло - а "Я" (чи душа, можна і так казати) - не знає старості, людина у собі завжди молода... але розуміння цього феномену приходить свого часу, тобто свого віку...) ...і що хорошого сталося, коли вмішалися "холодні і тверезі зовнішні сили" і зруйнували чиюсь віру чи мрію чи й ілюзію? чи став од того світ веселішим, кращим, теплішим, світлішим і радіснішим? кому краще стало від тої руйнації-боротьби? - усім стало гірше - всім. Микола Верещака, 05.12.2011 - 12:21
Як прекрасно Ви пишете! Особливо менісподобався прощальний монолог Марії "Прощаюсь і прощаю". Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий пане Миколо, як же гарно ви мене читаєте!..  ось я Вам подарую жартівливу мініатюрку таку:Миколаю, Миколаю, Я тебе кохаю. Як з тобою, Миколаю, В небесах витаю... Як без тебе, Миколаю, Мерхну й пропадаю... Лиш на Бога! Миколаю, Тебе проміняю... чоловік, з якого я писала Гетьмана мого Мазепу -- був тезкою Вам... Микола Андрійович звали його...
Борода, 18.11.2011 - 11:10
 Оце і є те, що я хотів почути з вуст поміркованого і мудрого Івана Мазепи, боявся, що оправдання вчинку Марії може кинути тінь на славетного гетьмана. Ну, не міг він просто поступити інакше, не мав права. Дякую, Валю! 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
у кожного своя логіка і власні мотиви... чоловік і жінка... молода жінка... і мудрий чоловік... як би автор не бажав щастя героїні, але правда (і психологічна, і історична) -- це правда. Потім він може й пошкодує... але іншого виходу справді Гетьман на ту хвилину не мав... він бачив події у зв"язку... причини-наслідки... вона любила його і ХОТІЛА поєднати з ним долю свою, життя своє... сподівання і очікування не виправдалися... і яке їй діло до обставин... то вже земне, розсудочне... а вона керувалася виключно почуттями... молода зовсім, вірила, що так може бути, як вона хоче... що любов -- більша за все...радію, що не розчарувала вас...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та-а... гарно він їй щебече... і довго... аби лиш згодилася і вернулася додому... якщо чесно, то це був справді розумний вчинок... не було в нього іншого виходу -- він же їй хрещений батько... навіть якби пожбурив булавою об землю і відійшов від політики і справ (а не міг -- ідею мав -- вирвати Україну з-під петрового свавілля і вже багато людей готові були до спротиву -- поза Україною, роками велися таємні переговори -- на той час управителеві України заборонено було мати прямі міжнародні стосунки -- виключно тільки через Москву...) -- якби відмовився від державної влади -- все одно треба було б отримати дозвіл на шлюб у церкви, а такого дозволу домогтися, ставши просто Мазепою, а не Гетьманом Мазепою, не вдалось би повік... але Марію всі ці труднощі не обходять -- вона знає його, як всесильного і надійнішого за скелю... На жаль, розмисливши під стусанами матінки, Марія розцінить цей його вчинок, як зраду... можливо, так воно трохи й є... Мазепа мудрий і тут трохи сам себе перемудрив, що природно...
Наталя Данилюк, 27.10.2011 - 11:47
Останній монолог Марії-просто неперевершений!Такий відчай і така глибина почуттів... Своєрідне протистояння характерів я помітила у цій частині:Мазепа-мудрий,розважливий,тверезомислячий і Мотря-запальна,нестримна максималістка:все,або нічого!Щемлива зустріч,прекрасна і трагічна...   -це кабінет Мазепи.   
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
абсолютно точно ви побачили ситуацію! Марія -- все або нічого! і то зараз... Іван -- все, але поступово, потрудившись... так, він мудрий, він провидець -- бо поет і досвідчений, як людина... вона сприйме його обережність, і за неї насамперед, -- як зраду... у неї будуть для того мотиви -- Кочубеїха буде сильно знущатися з неї... а він її не захищатиме ситуативно... бо не має змоги! завтра ви побачите, як сухі дрова будуть перегорати і ставати холодним попелом, а сирі -- розгоратися... але це вже... запізно...жаль, вони не зрозуміли різниці власних темпераментів... так воно найчастіше й трапляється... оце на порозі цього кабінету Мотря й з"явилася, не попередивши... дякую Вам за все...
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||
