ява вісімнадцята
ПОХІД НА ВОЛИНЬ
Кобзар
Батурин спить.
Далеко ще до свiту.
Пообiймались верби, наче дiти.
I мiсяць уповні́, як срiбна пава,
Гойдається на хвилях серед ставу.
Щось про своє столiтнiй дуб рипить...
Батурин спить.
...А неба темно-синi оксамити
Сiяють зорями, як росами, увитi -
Аж криницям в зiницях мерехтить!
Шлях на Волинь серед полiв блищить...
Батурин спить.
Вкраїна спочива - велична мить.
Почиє свiт на крилах сновидiнь...
Хiба що десь спросоння форкне кiнь
I, мов струна, вуздечка забринить,
Чи злякано осика затремтить -
А то все тихо.
Тихо, тихо, цить –
Батурин спить...
I так-но у Мазепинiм покої
Ще свiчка слі́пає - ускорiм догорить.
Як сивий сич, Мазепа сам сидить,
На руку похилившись головою:
Чолом печаль оре глибокий слiд -
Уже й свiтатиме. Удо́світа - похiд.
I хоч не на вiйну, та проводжати
Аж за Батурин вийдуть - кого мати,
Кого дружина, а кого - кохана...
Лише за Гетьманом, немов за бусурманом,
Нiхто не вийде вдосвiта на шлях,
На грудях не заб'ється, наче птах,
Не припаде з плачем до стремена́,
Бо мати - в Києві, на цвинтарi жона,
А Кочубеївна...
Немов свiччаний пломiнь
Її любов Мазепа не вберiг.
Якби прийшла - упав би їй до нiг
I запалав би, як снiпок соломи -
Аби простила зраду несвiдому,
Аби лиш скрес у гордiм серцi лiд!
Та вже не скресне.
Досвiт.
У похiд!
Зале́дь сiрiє схiд окрайцем неба,
Чiткiшають верхи́ щербатих веж.
Кiнь пiд сiдлом. Пора тiка́ть од себе.
Тiкай-тiкай... од себе не втечеш.
Бо скрiзь наздожене печаль-гризота,
Їй не вiдоме iснування меж.
У душу серця всмокчеться сторото -
Од неї, як од себе, не втечеш.
Печаль п'явка́, печаль, то ненаси́та.
Їй ви́грашки усi земнi путi.
Не розiб'ють її об шлях тугi копита -
Ти з нею всюди, скрiзь на самотi.
Печаль стожа́ла,
по сто раз - стокри́ла.
Куди не кинься - слiдом, як мана́,
Iтиме на́глядцi до самої могили
I душу осушатиме до дна.
То не спасуть тебе суворi далi,
Не порятує анi глиб, нi вись.
Єдиний спосiб збутися печалi -
Не боронитися.
Змирись i впокорись:
Вона тобi напоїть трунком жили,
Щоби розкiшно ві́дчаю цвiсти.
Опустиш крила, далi втратиш крила,
І, врешті решт, збагнеш: вона - це ти.
Прийми ж її, як данiсть, без вагання.
Печаль - це пiслямова до кохання,
Яке ти не зумiв уберегти.
Од неї не втекти.
Вона - це ти.
...Прощай, Батурине! В дорогу!
Знялася пiсня в височінь
I ге-е-ен полинула до Бога -
А вiйсько шляхом, на Волинь.
Гарцують конi нетерплячi,
Як на цимбалах - вудила́ !
Рiшать державнії дiла
Знялось в похiд вiйсько́ козаче
З сiдим пророком па чолi -
Напрочуд спритним у сiдлi.
Видать здалеку, що то воїн,
Поваги й почестей достоїн:
Удався зростом, вийшов станом,
Умом багатий, серцем теж -
Хiба природу обiйдеш,
Як сотворила отаманом?
Як-но ще зернятком, в рiллi,
Йому вже визначено долю -
Вернуть заярмленiй землi
Звитяжну славу й вольну волю?
Чи хто змiнити долю може? -
Героя серце - в ру́ці Божiй.
...Мазепа тайнi вiстi має,
Тому на захiд поспiшає,
Вiдкiль Стані́слав ля́дський басом
Давно вже зирка на Петра -
То скористатись слушним часом
Настала Гетьману пора.
Пора закручувати справу,
Щоби гуртом шукать управу
Проти московського царя.
Iван Вкраїну на поталу
Не дасть Петровi, що помалу
Гетьма́нщинi вчиняє шкоду,
Законних позбавляє прав:
Богданом складену угоду
Про сувереннiсть двох держав
Цар-самодержець потоптав.
Мазепа рушив у дорогу
Шукать проти Петра пiдмогу.
А там: чи пан, а чи пропав...
«Авжеж, хотiлось би, щоб "пан"» -
Всмiхнувсь думкам своїм Iван.
Над ним хоругви виграють -
Це Бог благословляє путь.
...Заходить по́лудень поволi,
Пiдбилось сонце в височiнь,
Враз серед шляху в чистiм полi
Майнула, наче хустка, тiнь -
Пiд Гетьманом спiткнувся кiнь,
Спинивсь зненацька, наче врiс,
Рвонув i зо́палу понiс!
Хоч вершник цей не знає стра́ху -
Вiн зупинить з їдного маху
Мiг лет сполоханий коня -
Та Йван його не зупиня,
Бо серце обгорнула туга,
Незрозумiла, мов у снi:
Вiн бачить, як розді́лом-лугом
Проворно й плавно, як в човнi,
Прошкує серед трав черниця...
Така легка́ - iде, мов сниться...
Високостана, блiдолиця...
Мазепа з подиву нiмiє:
- Невже?..
Та буть того не може!
Вiдкiль?!. - але ж яка похожа...
До нiг їй хилиться трава -
Тi ж рухи... плечi... голова...
Таки Марiя! - Боже правий!
Її хода! її постава!
З-пiд хустки - двi коси, як змії.
- Марiє! Звiдки тут?! Марiє!
Кобзар
Вона ж не чує, не спинилась.
Мазепа осадив коня,
За мить єдину долу скочив,
Продерся через верболiз
I кинувся наперерiз -
Черницю наздогнати хоче!
Кiнь схарапуджено хропiв...
Догнав i наче остовпiв:
Мазепа
Вiдкiль ти тут?!. Верхом пiв дня!..
Вiдкiль ти тут?.. Скажи на милiсть!..
Кобзар
Черниця ж навiть не знiтилась
I так байду́же подивилась,
Що Гетьман, як трава, поник,
І мовби проковтнув язик,
Зробивсь, мов скеля безгомiнний.
I впав до нiг їй, на колiна,
Готовий каяться, вини́ться -
Та враз розтанула черниця,
Лиш злякана перепелиця
Навтiч пустилася з-пiд нiг.
Iван отямиться не встиг,
Як та одбiгла, стрепенулась
I ластiвкою обернулась -
Шубовсть у небо, як у воду,
I зникла в сторону походу...
...Iван пiдвiвсь,
гойднувсь, як п'яний.
Хтось обiзвавсь: - Живi, ГетьмАне?..
Оглянувсь: Орлик недалечко
Коня тримає за вуздечку.
Йшла обертами голова,
Тiльки й спромiгся на:
- Дива-а...
от-от, я щойно про те саме написала в іншому коментарі - про "плоди" і нав"язування. І, на моє велике переконання, пропонувати і нав"язувати можуть якраз ті, чиї плоди не мають великої цінності в очах Вічності. А от саме Митці можуть лише творити, та хіба ото в інтернеті вивісити - бо тут нікуди не треба стукати і нікому кланятися...
Зі словником - то вже завтра, бо він у мене закачаний, спробую знайти, де його брала. В нас тут вже глупа ніч
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну чому ж? Не ставлять же свічку під глечик, але на підсвічник, і світить усім... А Талант - то і є світло.
Щодо найкращого - не знаю, для мене він тут буде єдиним (ні, ще маю солідний етимологічний закачаний) В Україні мала тритомничок, але з цим не порівняти, звісно.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
от я і ставлю на підсвічник наскільки це для мене можливо - кимось сприймається - я щаслива...
у мене немає жодних претензій ні до кого - жодних - є тільки мотив - сказати, бо може кому знадобиться... от і все... ну і - Радість, стан, який я переживаю, коли ВОНИ приходять... одне слово - я своє роблю, а далі - не моє право... пишу - "водою на гарячій бруківці"...
моя однокурсниця - член СПУ - вона мені якось наполегливо рекомендувала, як слід вестися, вона навіть зобов"язувала мене - і якраз із приводу цієї поеми (чи недороману у віршах) - вона мені навіть координати потрібного критика вручила, просвітила як треба діяти (та я і сама орієнтувалася, як воно у нас усе робилося, та й зараз робиться...) - ну.. я подякувала, але відмовилася... тоді, розбивши усі свої палкі аргументи об мою гранітну позицію "ні", вона врешті мусила зробити висновок, мені він сподобався - вона сказала приблизно таке: є люди, які вміють не тільки пропонувати, але й нав"язувати свої "плоди" - не залежно від суспільної цінності тих плодів, а є - які і пропонувати не вміють... чи не хотять вміти... і не тому, що їм байдуже, а тому, що вони інші... я, певно, інша... не думаю, що цим варто пишатися, але йти проти себе - це зраджувати не тільки себе...
щодо етимологічних словників - із тим тьохтомником - вийшло так-но 3 томи(у мене була підписка, мало вийти 7 томів), а далі все - видавництва збанкрутували - то з тими словниками за редакцією АН УРСР - інститут мовознавства ім. Потебні Київ - 1982 (може у Вас які інші...) - треба бути дуже обережною... як і з перекладними укр-рос -- рос-укр - де було більше "мовної політики" чим мовознавства... у кожному разі - політика там була на першому місці... а яка та політика - Ви знаєте: рос. - "великий и могучий", укр - "наречие", яке пішло від великого і могучого в основному... але все якраз навпаки...
якщо маєте етимологічного гарного словника у електронному варіанті - киньте посилання, як Ваша ласка, я словники люблю...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
светить всегда
светить везде -
вот мой девиз... и Солнца(с)
хоч я не настільки відважна, як Маяковський, щоб так про себе висловитися, але - щось у такому смислі справді приємно... (я жартую і сподіваюся не настільки тонко, як то я вмію, що крім мене ніхто більш не сміється...)))
сподіваюся, посилання відкрило Вам найкращого у світі словника... ну, я його таким вважаю... хоча є ще слова, які треба б туди додати - колись їм запропоную...
"Єдиний спосiб збутися печалi --
Не боронитися.
Змирись i впокорись.
Вона тобi напоїть трунком жили,
Щоби розкiшно вІдчаю цвiсти.
Опустиш крила, далi втратиш крила,
І врешті решт, збагнеш, вона -- це ти.
Прийми ж її, як данiсть, без вагання.
ПЕЧАЛЬ -- ЦЕ ПІСЛЯМОВА ДО КОХАННЯ,
Яке ти не зумiв уберегти.
Од неї не втекти.
Вона -- це ти."
Дуже!!!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я вже подумала,що це кінець...Адже Ви завжди виставляли по дві частини,а сьогодні лише одну. Чекатиму до завтра,щоб дізнатися,чим завершиться ця історія.
То це вже кінець... А мені здавалося,що буде ще продовження.Ех,сумно як,що ця трепетна історія добігла кінця... Бачу,остання частина увінчалася успіхом і привабила нових читачів! Це чудово,що такий майстерно написаний твір набуває популярності. Хай живе Мазепа!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Слава Україні! Любцю моя, фінал буде завтра -- "Звістка" і "Епілог"... там уже все досить коротко... і врешті -- оптимістично... згадайте, вперше ми бачимо їх біля розкритої могили Гетьмана за шість км. од Бендер (Молдова). Там ми з ними і розстанемося. Завтра... Ви ж завітаєте -- прощатися... чекаю Вас, як і завжди, з нетерпінням.
за таке варто...варто , безумовно! Талантище з великої букви
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
тепер можу спокійно вмоститися десь під кленовим опалим листочком і тихенько впасти в анабіоз ви сказали те, що я хотіла почути все моє життя... але справа не в мені... то таке... приватне. Саме головне -- що правда про Гетьмана і про Мотрю йде до людей. Це мій вінець, чесно...
Величний твір про справжнього сина українського народу! Беруся читати спочатку! Дякую Вам!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваш намір обнадіює! "Похід..." -- одна з найвищих точок кипіння... але моя також сама-сама... сподіваюся, не розчаруєтеся, почавши усе спочатку... Буду читати разом з Вами, хоча, я майже усе це на пам"ять знаю...