він все ж прийшов і тихо постучався...
ледь пальцями торкаючись дверей
хвилини дві до цього ще вагавшись
не змігши відвести очей
тривожний стукіт, ледве чутний
знайомий шепіт: відчини
надії залишок присутній
за брамою сталевої стіни
вона стояла опустившись
навколішки з тієї сторони
і стукіт серця затаївши
з безмовним криком:відпусти
і ллються сльзи по обличчю
нестримується біль в душі
один із них благає тиші
а інший - спокутати усі гріхи
шалене полумя страждання
розпалює все навкруги
його вбиває те чекання
уже не рідні, ще не ворги
і він мовчав, вже говорило серце,
стучало в двері теж воно
все промайне, усе минеться
як у жахітті, у кіно
вона ж...впустити не зуміла
ходила на вістрі ножа
він і не знав - вона простила
та все ж пустити не змогла
