Я картаю себе за слабкість духу,
За те, що життя моє суцільна мУка,
Тече за течією, мов по вістрям ,
Не змінюючи свій небезпечний напрям.
А воно, як завжди, випробовує,
То ошпарює, то холодом сковує,
То бринить сльозою, а то і сміхом,
Або спокушає й докоряє гріхом.
Я втікаю від тої реальності
У вірші, писати оці банальності,
Довіряючи світові секрети,
Дістаючи зі шафи свої скелети.
Торкаючись незримої любові,
Купаючись у словах рідної мови,
Я перетинаю ті перепони,
Малюючи навколо, уявне коло.
Чи зриваюсь в небеса молитвами,
Богу пісні журні чи скиглі співати,
А він то чує, а то й ні...по вірі,
Та все ж легше жити, чим в якійсь зневірі.
*******
Люблю тебе, моя земля прекрасна,
Лісами, луками й річками ти рясна,
Люблю тебе, світе ,зорями ясний
І тебе, Весно, завжди і повсякчасно.