У синьому небі осіннього ранку,
Літали лебеді ще від світанку,
Кружляли над землями де виростали,
Де силу й красу свою набирали.
Одна лиш лебідка в затінку сиділа,
Сумними очима у небо гляділа,
Якби могла знятись, давно вже б літала,
Та вражая куля крило поламала...
А лебеді в небі у парах кружляли,
Один тільки лебідь був в небі без пари,
Літав над тим місцем де мила сиділа
Немов її кликав, щоб в небо злетіла
Та марними були його намагання
І вирвався крик із грудей і стаждання:
,,Без Тебе кохана не зможу я жити,
І тільки Тебе буду вірно любити.
Тебе не залишу морозові злому
Я друзів проведу й повернусь додому..”.
Зима пролетіла настала весна
Лебеді вертались до свого гнізда,
І раптом побачили як в далині
Сиділи їх друзі в своєму гнізді.
Із срібла сіяли на сонці вони
А навколо них вогнем маки цвіли
Щей золотом скульптор зумів написати:
,, Учіться у лебедів люди кохати..”
////////////////////////////////////////////////////////////////
