Життя...
Присвячується тим, хто хоч раз бажав смерті.
По сходах стікає осіння облуда.
Зима причаїлась поміж сонного люду.
Крижинкою впала остання роса.
Твоя тривога геть підійшла.
Спинитись не пізно, та пізно жить.
Хоч що там буде, та світ вже тремтить.
У пам’яті ситом проціджуєш днини,
Коли ти був по-правді щасливий.
Ось перша оцінка, що була у школі.
Перша хвилинка й цілунок чудовий.
Перші й останні твої почуття...
Стоп! Вже запізно ловити життя!
І знову тебе щось там тримає,
Й голуб повз знов пролітає,
А знизу так порожньо чорно і пусто.
Пройде лиш мить і зникне все чисто.
Та чи потрібно? Чи справді вартує?
Через дрібниці гасити невинні
Останні перлини у нічнім небі!?
Стоп, зупинись! Далі не треба!
Як твої рідні все проживуть?
Вони тобі вірні й в цьому вся суть.
Це зараз рукою ти змахнеш і підеш,
А там за межею нічого не змінеш.
Маленька сніжинка полетить небом -
Вона буде перша, кому ти тут треба.
Торкнеться твого ще теплого носа
Гляне благаючи... й розтане просто.
Наче нічого, наче буденно,
Та не для цього тонула смиренно,
Щоб після смерті відчути падіння.
Ще мить, ще секунда... а може не треба?
Поглянь ти на небо, в останнє на небо,
На казку, що вела тебе до зірок вперто.
Зараз ти іще зможеш все змінити,
А якщо вмреш, то сенс було жити?
Іноді людина хоче покінчити самогубством але щось на цій землі їй спиняє...щось її тримає. Адже, ніколи не пізно подумати про рідних і як вони це сприймуть. А там...там кінець, ті хто закінчує самогубством потрапляє в пекло.
