|
. Ніч витала в повітрі. Вона стелилася долівкою, ховалася у кронах дерев, розсіюючи в останній раз темряву та химери. На небі вже майже не було зір: вони поступово блідли, гасли. Передчуття світанку обвівало холодом дві постаті вдалині та породжувало міражі на обрії. Світ прокидався. Тихо й непомітно відганяв од себе сни, що витали над містом. Вони ховалися по його закутках, вузеньких провулках, тулилися під балконами та біля зачинених дверей у під’їзди, мовби ховаючись від дощу. Дощу не було, була роса. Думки, переживання, ідеї минулого дня, які вщерть забили вчорашній ефір під небом, сьогодні розчинялися в повітрі і випадали росою. Роса поблискувала дрібними крапельками на бруківці, на асфальті, на підвіконниках перших поверхів, а врешті осідала і на траву, листя…
Тиша бриніла, мов натягнуті струни еолової арфи. Ніч зникала. Тікали сни, летіли далеко, аж за горизонт. Двоє людей повільно йшли дорогою, не зустрічаючи ніяких перехожих. За ними тяглися дві довжелезні тіні, ледве помітні у напівтемряві. Вони постійно змінювали свою форму, перетікали через дерева, кущі, паркани, бордюри, вимальовуючи різні вигадливі силуети.
Химери з темряви летіли у піднебесся, згущувалися, вирували, аж поки де-не-де зібралися в поодинокі хмари. Почав накрапати дощик. Мініатюрні крапельки іскрилися на її волоссі, їх ставало все більше й більше…
- Ти куди?
У безвість…
Ні, він ще спинився на мить, вернувся і віддав у її руки свою парасолю.
- На, ось візьми.
І побіг далеко-далеко вперед, назустріч сонцю… Натиснувши маленьку кнопку, вона відкрила парасолю. І залишилася стояти. Вдарив грім. Замість іскринок із неба полилися грубі потоки дощу. Розвиднювалося. Величезні краплі глухо стукотіли по чорній тканині парасолі, мовби намагаючись вигнати з-під неї останній клаптик ночі. Там, за хмарами, небо світлішало і починався новий день.
Якось випадково, а, може, й ні, з рук вислизнула сумочка і розсипалася по асфальту дрібними барвистими фрагментами. Вона нахилилася, щоб їх позбирати. Піднімала по черзі кожен, розглядала, згадувала. Врешті клала назад до сумки. Це були спогади з її життя, навіть ні, спогади вчорашнього дня. Кольорові браслети, туш, темні окуляри, гаманець із фотографіями людей, які колись були дорогі серцю, помади, дзеркальце, що чудом не розбилося… Довкола лився дощ. Безперервно шумів. Бігли потічки. В калюжах підстрибували важкі краплі та бульбашки.
Під парасолею було сухо. Коли вона склала до сумочки майже все, залишився лежати на асфальті тільки лак для нігтів. Дивний… Червоний… Навіть темно-понсовий. Глибокий вишневий колір. Аж до глибини душі… І серця… Справді, кольору серця… Вона розкрутила пляшечку. Різкий запах шугнув на волю, але його швидко збив до землі дощ. Невеличка крапля лаку впала на асфальт. Дивно… Схожа на серце. Дивовижного кольору. Кілька рухів мініатюрним пензликом – і пляма стала ще більше нагадувати серце. Так, серце…
Вже майже повністю розвиднилося. Почався день. Дощу не було, він тільки що перестав литися. Довкола ясніли калюжі, відбиваючи промені сонця. А вона сиділа на асфальті під чорною парасолею і малювала нігті червоним лаком…
Мимо проходили люди, заглядаючи в калюжі на свої фізіономії. Поодинокі ранні перехожі. Вони поспішали на роботу, на транспорт. У різні сторони сунула юрба, мало концентрована на одиницю площі. Різні люди, різні помисли, свіжі, як наповнений озоном ефір… Хтось зупинився. Хтось інший.
- Ти? Чому сидиш? Вставай і ходімо. Він покинув тебе? Облиш цю чорну парасолю, дощ уже давно закінчився…
Він узяв її за руку і дві постаті пішли кудись, минаючи калюжі і почасти усе ж розхлюпуючи дощову воду на перехожих. На асфальті залишився невеликий світлий сухий шматочок, який вберігся від дощу. Поряд лежала чорна парасоля, відкинута вбік, і дивилася у вічі сонцю, мов сателітарна антена. Лежала ручкою догори – так на мюнхенському карнавалі бідняки парасолями ловлять цукерки, які розсипають у натовп багатії… На сухому клаптику скраю ясніло маленьке темно-червоне серце. Серце на асфальті, намальоване лаком… А хтось, може подумав, що кров’ю…
ID:
306008
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.01.2012 17:07:26
© дата внесення змiн: 05.11.2012 19:32:51
автор: Анастасія Витрикуш
Вкажіть причину вашої скарги
|
