Це все, мабуть, не варто вже писати.
Та й не важливі більш всі ці слова.
От тільки я не зміг їм розказати.
І тільки пам'ять про те все іще жива.
Ви уявіть: коли нещастя й смуток
Терзають душу й мрії всі лама,
Так неочікувано, дивний порятунок -
В моєму житті з'являється вона.
І кожен день вона дарує радість,
Хоча між нами відстань і роки.
І настрій той, як наркотична слабкість,
До суму знову не дає прийти.
Так день за днем плили в розмовах тижні
Й повірив я, що щось у тому є,
Що не пусті слова приємні й ніжні,
Й взаємним є це відчуття моє
Ось перша зустріч. Я її побачив.
Тендітна, ніжна, мила й говірка.
Тоді увесь світ нічого вже не значив,
Лиш тільки щоб вона не йшла...
Та всьому є кінець. І зустріч та скінчилась.
Із завмиранням серця я наступної чекав...
Лиш кілька раз іще мені зустрілась,
І час наш, наче літо те, спливав.
Тепер інакше все і різні в нас дороги.
І щастя в серці в кожного своє.
Чужими є домів наших пороги.
І тільки спогад, як казав я, ще живе.
Я дуже вдячний їй за те, що тоді було,
Бо дар безцінний щастя навіть мить.
І хай те все давно уже минуло -
Я б літо те не зміг краще прожить!
