Хранится в гербарии памяти
Засохший цветочек любви.
Он цвета осеннего пламени,
На нём отпечаток тоски.
Он пахнет теплом и дождинками,
Капелью и стылой пургой.
Он помнит, как ветер песчинками
Следы засыпал за тобой.
Навязчивость помнит бессонницы,
Её надоевшую ложь
И плакали старые звонницы -
Былое, увы, не вернёшь.
На самую дальнюю полочку
Гербарий я свой положу.
"Цветочек любви, моё солнышко,
Прости", - я чуть слышно скажу.
Я ОТ ЩО ПОДУМАЛА, ЩОБ КВІТКА КОХАННЯ НЕ ЗАСИХАЛА У ГЕРБАРІЇ, ТРЕБА КВІТКУ НЕ ЗРИВАТИ, А НА КУЩІ ЇЇ ПЛЕКАТИ. В ТАКОМУ ВИПАДКУ З ЧАСОМ ПЕЛЮСТКИ КОХАНЯ ОППАДУТЬ, А НА ЗМІНУ ЙОМУ ПРИЙДЕ ПЛІД, ЯК ПРОДОВЖЕННЯ КОХАННЯ В ІНШІЙ КВІТЦІ! Я НІКОЛИ НЕ ЗАСУШУВАЛА КВІТИ РЕАЛЬНО І НАВІТЬ З ПАМЯТІ СТИРАЮ ТЕ, ЩО ВЖЕ ПРОЙШЛО. ГЕРБАРІЙ - ЦЕ МЕРТВЕ МИНУЛЕ, А ЖИТИ І РАДІТИ ТРЕБА СЬГОДНІ!!!
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оля,так вже трапляється, що не завжди кохання збувається, а спогади залишаються. Але ж це тільки спогади, бо кохання вже немає.А ми всеодно продовжуємо жити і радіти сьогоденню.Дякую за роздуми.