Білий сніг вальсував за вікном, пустотливо торкав червоні обличчя перехожих. А в кімнаті було тихо і затишно, камін співав свою колискову, потріскуючи багаттям, а вродлива молода дівчина пила терпкий зелений чай.
Коли вона встала і легкою ходою рушила до столу, я відчув, що вона йде до мене. Так і було! Її тонкі довгі пальці обережно взяли мене. Я з радощів готовий був не те що помалу ковзати по папері, а танцювати аж до запаморочення, даруючи їй те, що вона хотіла бачити. Проте вона стримувала мої бажання. У такі миті я відчував себе продовженням її руки, думки, мрії… Іноді вона підносила мене до своїх губ, які щось завжди нашіптували, і мені здавалося, що вона розмовляє зі мною, розуміє мене, адже по-іншому не могло бути, бо вона подарувала мені життя, а потім заповнила його собою.
Минають дні, а моя люба господарка все рідше підходить до мене, я вже давно не відчував ніжності її тендітних рук, не чув того солодкого нашіптування, лише сухе покашлювання розносилось по кімнаті, навіть багаття притухало від тих страшних звуків.
Почувся скрип. У дверях промайнула чоловіча постать. Він присів на ліжку біля дівчини і довго вдивлявся в її бліде, аж жовтувате обличчя. Чоловік встав і довго-довго майорів біля вікна. Потім підійшов до столу і взяв мене у свої холодні руки. Так міцно мене ще не тримали, але не боляче, бо у тому стисканні було щось таке, що змушувало здригатися. Він так і ходив по кімнаті зі мною в руках, а я… мені хотілося до неї, до тої, хто так лагідно посміхалась, хто так весело танцювала, коли ми закінчували наші картини, до тої, хто просто стала сенсом мого життя.
Коли її забрали, я зрозумів, що мене не існує, лише полотна, які пахли парфумами і дивилися на мене її очима, нагадували, що я ще тут, у цій кімнаті.
Знову рука того чоловіка, але цього разу його долоні, ніби не мене торкалися, а шукали її. Він стоїть біля багаття і я вже знаю, де знайти мою мрію. Поволі вислизаю і болісне тепло поглинає мене, але я не плачу, не кричу не тільки тому, що я олівець, а й тому, що у цьому моє спасіння, якого так жадає часточка тої душі, яку мені подарувала вона.
ID:
314212
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.02.2012 15:34:47
© дата внесення змiн: 15.02.2012 15:34:47
автор: Мyshka
Вкажіть причину вашої скарги
|
