Якось сиділи Ромчик та його молодша сестричка Яринка з дідусем біля хати, про скарби говорили. Аж тут дідусь каже:
– А пам’ятаєш, Ромчику, як ми з тобою пам’ятний скарб у саду закопали?
– Так, і карту намалювали, щоб той скарб потім знайти.
– Я карту зберіг, зараз принесу, – сказав дід.
– Що за скарб такий, – запитала Яринка, – я про нього не чула.
– Ти тоді ще зовсім мала була, а скарб… Зараз відкопаємо, і сама подивишся.
Дідусь приніс карту, і Ромчик почав за нею скарб шукати:
– 20 кроків від порогу хати до старої грушки. 10 кроків від грушки до куща калини. Потім 2 кроки до яблуні. Все! Скарб тут!
Дідусь приніс лопату, розкопав землю, але скарбу там не було…
– А де ж скарб? Дідусю, може його хтось вже викопав?
– Та ні, – відповів дідусь, – я вже давно у саду не копав … А, знаю-знаю що сталося, – усміхнувся дідусь. – Ромчику, ти, коли скарб ховав, був набагато меншим, як Яринка тепер, і крокував ти не так широко. Хай сстричка спробує скарб відшукати!
Так і зробили. Яринка відшукала скарб, але коли дідусь його відкопав, вона страшенно здивувалася:
– Оце і є твій скарб? Якісь патички, та ґудзик …
– Для мене це – справжній скарб, – відповів Ромчик, – оцей ґудзик мені прадід подарував, він, з його військової шинелі. А це не патички, – а мої перші кораблики, я їх сам зробив.
– Так, Ярино, скарби бувають різними, – сказав дідусь, – і не обов’язково там мають бути коштовності. Бувають пам’ятні скарби. Хочеш і собі такий скарб?
– Звичайно, дідусю!
ID:
318454
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.03.2012 18:24:45
© дата внесення змiн: 02.03.2012 18:24:45
автор: Людмила Калита
Вкажіть причину вашої скарги
|