У діях більше не вагалась,
Крізь коридори серця мчалась -
Хотіла віднайти любов.
Я добивалась у кімнати
Заковані в сталеві ґрати -
Не бачила сімох замків.
Мільйони прутів розламала
У кров я руки роздирала,
В натузі рвалась кріз метал.
А сльози щоки роз'їдали,
Метал в багряне малювали,
Лишали по мені сліди.
Я загубилась у тунелях,
Чорнющих помислів оселях
Твоїх запутаних бажань.
Мій любий, знаєш: я не в силах,
У мене вже бурлить у жилах
Тягуча, ядовита кров.
Скуштуй-но крапельку, мій милий,
Що вийшло із твоєї сили,
Якою ти вбивав мене.
Давай! Я більше не вагаюсь!-
Якщо з тобою я зостанусь,
Душа хворітиме завжди.
Від тебе більше не зомлію!
Ти стер в мені усю надію.
До себе більше не впущу!
Отож забудь свою байдужість
І нашу дивну рідку схожість.
Як я піду - затру сліди.
Не думай навіть пам'ятати
Чи наші спогади дістати
З далеких закутків душі.
Міражні рідкісні хвилини
Що нас щасливими ростили
Із спогадів зітри у прах.
Тебе я викреслю із мрії
І серце вже сама зігрію
В холодний час мого життя.