|
Сни
У нашій мові існує цікаве слово – «снити». Активне таке слово. Не «мені наснилося», а «я наснила». Схоже слово є в німецькій мові. Мені видається, що ми дійсно можемо наснити собі багато чого і навіть те, чого потребуєм у даний відрізок часу. Лягаючи, дозволила своїй душі вибрати шлях самій. Занадто багато навколо запитань, щоб напружуватись і пробувати щось контролювати. Просто заплющила очі.
Перше – це звук води. Тихий і стійкий. Я просто сиділа і слухала його. Надзвичайна вічна пісня. Жодного повторення мелодії. Завжди однаково прекрасна природня музика. Чому ми так рідко слухаємо її?
Враження, ніби ти потрапив у Ніде. І навколо нічого, крім Простору. І лише протяги часу ширяють навколо, закручуючись, наче кольорові хвилі навколо тебе. Що таке гравітація? Те, що тримає нас, не дає полетіти? Земне притяжіння ніщо проти наших внутрішніх гравітацій! У мене зроду не було крил, але я знаю, що таке відчуття польоту і чому усі люди прагнуть його... є одиниці, для яких саме це є Суттю. Літати і втілювати свій політ в усе, що є навколо них і в усе до чого вони торкаються. Я щаслива, що Вищі Сили дозволяють мені зустрічати таких людей, що світяться з середини...
Розплющую очі у іншому сні. Знову пробую бути Драконом. Перевтілюю своє тіло у Його, повторюючи рухи, особливо хрускіт шиєю. Потягуюсь. Добре, що хоч вогнем ще не дихаю! Переплавляю свої думки у Його. Намагаюсь відчути усе, що зараз відбувається в осередку вогняного хаосу в Його нутрі. Ще мить! І я на деякий час пливу з Ним, без гравітації.
«Страшно. Такого не буває. Мабуть, це існує лише у мене в голові. Це фантазія. Дійсно! Так, я точно знаю, що я зовсім не такий, як усі. Завжди знав. І знав, що ніхто ніколи не зрозуміє цього в мені. Чому саме зараз? Навіщо перевертати мій звичний світ з ніг на голову? Я й сам не знаю, чого хочу. І хто я? Мрія може залишатися всього лиш мрією. У мені стільки замків і перепон, що не знаю чи варта їх взагалі чіпати. Це те, чого я не проконтролюю нізащо! Я, часом, просто забуваю, що щось постійно тягне мене кудись, що десь існує якесь Призначення. Я відпочиваю, коли у віртуальній грі на час перетворююся у лицаря і щосили нищу мечем ворогів! Коли ці звуки призводять мою суть до рівноваги. Коли вслухаюся у слова пісень, що викликають у мене дивні стани спогадування. На що я сподіваюся тоді? Розглядаю свої руки – молоді, міцні, які не по слухах знають , що таке сила удару. Чому спиняю їх? Чому всередині можу постаріти за мить і чутися старим сивим старцем, що може гори вергнути своєю незворушністю? Звідкіля це все? Звідки стільки питань? Де відповіді? ..страшно... Я малим притискався до берези і живився від неї силою та набирав енергії. Ніколи не забуду цього відчуття, коли міцно обіймаєш стовбура, наче матір і неосяжний Спокій заповнює тебе цілком. Разом з тим вселяється така дика і первозданна енергія, що спинити мене не міг ніхто. Тоді я був справді щасливим... Де це поділося зараз? І цей дивний перстень... Мені лячно, але я знаю, що він точно мій. Мені, добре, коли одягаю його на пальця лівої руки. Так, ніби він завжди там був. Він додає впевненості. Але ж впевненість – це ще,далеко, не все...
Мені б хотілося заховатися від усіх за непроникним панцирем, щоб ніхто-ніхто не торкався мого серця і моїх таємниць, мого дитячого спокою і мрій. Хто сказав, що я Дракон? Хіба це видно по чомусь? Мені цікаво... І хто має право стверджувати це і бачити мене по-іншому ніж я це дозволю? Де я дав тріщину у захисті? І що тепер маю робити? Ну, ні! Ну звідки, все-таки, беруться ці питання? І що маю спитати у неї?..»
Овва, юначе! Повертаюся. Я вірю в Тебе, Драконе! Відчуй себе. Почуй себе. І не бійся...повернення до себе завжди пересипане запитаннями та сумнівами, як ягоди цукром. Але є ще й таке, мудрість з народу :«Сумніваєшся – не роби, а робиш – не сумнівайся»
***
Сон третій цеї ночі. Навколо надзвичайно світло, аж очі ріже. Нічого не видно через це. Спокійно всередині. Навкруги лише звуки пісні льоду, який тріскотить своїми обіймами, створює щілини для того, щоб Сонце ввійшло у нього – вічні коханці...
- Ти можеш поставити мені лише три запитання зараз, на які я спробую відповісти. Ні більше, ні менше у цьому місці.
- Я не знаю з чого почати...
- Думай, хлопче. Я чекаю.
- Ти – відьма?..
- Так...
- А я... Я – дракон?..
- Для мене – так. Третє? Останнє...
Ну що, Драконе, готовий до другого випробовування? Третє запитання – твоє випробовування. Існують запитання, які дуже важко поставити. І я, як ніхто, добре знаю про це? Що твориться у твоїй душі? Боїшся образити мене? Відчуваю себе катом у цю хвилину – намагаюся зазирнути уявно в очі, але не можу через занадто яскраве
сонце. Це сон. І я чекаю на питання, яке примусила народитися в твоїй голові. Кинула словами ще тоді на святі, знаючи, що рано чи пізно ті слова дійдуть до Тебе, просякнуті думками інших людей і їх намаганнями. У чому випробовування спитаєш потім Ти? Воно з трьох частин – дві твої і дві мої. Так, саме так і не інакше. Твоя перша частка – це відчути, чОму і кому Ти віриш і довіряєш більше – іншим чи самому собі, своїй інтуіції. А друга – це частка правди – чесно задати це запитання, не зважаючи ні на що, щоб просто дізнатися Правду, якою б вона не була... Розумієш?
На мою долю теж перепало, не хвилюйся! Перше – це правдиво відповісти на те, що Ти спитаєш, що б Ти не спитав.. І друге – ніколи більше так не робити – не намагатись керувати Тобою, чи робити будь-що, що виходить за рамки твоєї честі і чесності! Пробач... Ти вільний у своєму розвитку і рості. І не всі методи, які підходять іншим, обов»язково мають підійти Тобі...
- Ти спитав, я – відповіла. Наш час скінчився... До зустрічі у якійсь з реальностей, Драконе!
Цікаво, чи ми двоє пройшли це випробування?..
***
2012
У нашому світі у мене є друзі. Багато друзів. Всі вони, неначе мої частинки. Я можу з кимось не бачитися рік-два, але ми не перестаємо бути друзями через це. Друзі надихають мене, а я , сподіваюся, надихаю їх.
Одна з них, найближча – Дана. Не бачилася з нею з тиждень і чую, що бракує спілкування. Адже я всередині - палаюча вогняна ватра, а Дана – джерело з живою водою. Тож ми доповнюємо одна одну, як ніхто. Наші душі настільки близько поруч, що ці дві стихії гармоніюють разом і допомагають – я підштовхую її до дій, а вона – заспокоює мої наглі пориви. Тож поскидала усіляких ласощів в торбу і подалася до Дани – по Живу Воду для себе!
Дана живе біля мого найулюбленішого місця Сили, тому спочатку прямую догори по стежці, щоб вклонитися молодому Ярилові в небі і тихо посидіти біля Потоку Світів – набратися тепла і ясності. У моїй голові рояться ідеї, думки, спогади. Їх настільки багато, що я не знаю, куди їх подіти і як на зло жодного шматка паперу, щоб занотувати, зберегти на потім. Вони переповнюють мене на стільки, що відчуття наповненості приносить якесь незрозуміле дике задоволення. Моя Вовчиця зарухалася всередині. Проситься погуляти. Давненько вже не чула її. Невже Дракон розворушив? Не час ще, маленька. Зачекай трошечки. Стає добре... Прямую по Воду.
Дана тішиться моєму приходу! Розповідаю їй про Дракона. І про Вовчицю. У Дани така ж Риба усередині! Ми розуміємся з пів слова. Наше спілкування, наче дивний танець Води і Вогню. Слова перетікають краплями у іскри, а ті в узори сніжинок, потім у шиплячі вуглики під кінець розмови. Мені хочеться поділитися з нею усім, що у мене є всередині, бо вона зрозуміє. І прийме... завжди. Для мене ця дружба така , ніби я пірнаю у море з головою, розплющую там очі і вбираю у себе усю ту синь, прохолоду і спокій. Ця дружба – наша спільна своєрідна молитва цьому життю. Вертаюсь додому переповнена щастям. І роздумами.
Що таке дружба для Дракона? Наскільки знаю по собі, у нас є кілька спільних рис (у людей-Драконів, людей-Вовків, людей, які мають тотеми, Відьом та Відьмаків) - це загострене почуття справедливості та чесності, інколи, навіть, аж засильне. Нелюбов до натовпів і людних місць. І надсильна інтуіція.
ID:
321054
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.03.2012 22:31:30
© дата внесення змiн: 11.03.2012 22:31:51
автор: LaLoba
Вкажіть причину вашої скарги
|
А все ж - аби Вовчиця таке змогла - сумнівно Вітрові. 
