Евіл , він же чоловягана середнього віку в недорогому костюмі болотяного коляру , задумавшись про щось своє гуляє парком
. Зрозумівши , що окрімнього у парку нікого немає він думає та говорить у голос .
Евіл : - Хіба можливе існування думки , без усвідомлення самої … думки ?
Замислившись над власним питанням він
сідає на лавку , дістає блокнот та ручку ,
а потім щось записавши листає блокнот .
Евіл : - Це все якесь безглуздя . Хоча … , над цим варто замислитись …
Чоловяга у болотяному костюмі раптово підвівся з лавки , зкорчивши не
задоволене обличчя і не відомо для чого піднімає опавший жовтий листок . Раптом Евіл бачить , що до нього наближається дамочка приблизно його
віку у довгому темносиньому пальто з
газетою у руках , він у свою чергу хутко
всівся назад на лавку . Дамочка в пальто
впевнено прямуючи до нього , підійшовши майже у притул вимушено прокашлявшись розпочала розмову .
Анфестирія : - Доброго дня . Чи
дозволите ви мені порушити вашу гордовиту самотність своєю присутністю ?
Евіл : - Так , день звісно добрий , не зважаючи на те , що швидше за усе сьогодні буде гроза . А щодо порушення моєї наче б то самотності , то відмовляти вам у цьому бажанні я не буду .
Анфестирія посміхнулась і мовивши ,, дякую “ та всівшись на лавку поруч Евіла
заходилась читати газетні статті . Евіл спочатку теж не порушував тиші споглядаючи на лавку , яка стояла навпроти їхньої , прямісінько перед велечезним ставком та все ж заговорив до покищо мало відомої йому паняньки .
Евіл : - Чи можливе існування думки , без існування самої думки ?
Анфестирія : - Тобто … що ви маєте на увазі ?
Евіл : - Наприклад чи можливе існування думки без того , хто б нею володів та керував , або ж як щодо думки , яка не несе у собі нічого , а є лише оболонкою .
Як гадаєте , такі речі можливі ?
Анфестирія : - Цілком . – мовила панянка відкладаючи газету у бік .
Евіл : - Гаразд , тоді скажіть мені , як це може відбуватися …
Евіл знову дістає блокнот і ручку готуючись занотовувати усе , що почує .
Анфестирія : - Як на мене , то думки від
самого початку свого початку , є вільні і
нікому не підкореними . Вони немов
повітря – всюди сущі . Але є і відмінність
. Потік думок потрапляючи у свідомість розділяється на ті думки , які залишаються там , у свідомості і ті , що одразу повертаються назад , на волю . Та навіть перший тип думок , сидить у
нашій плоті не вічно . Розум сам вирішує , що з якою думкою робити і як їх використати чи втілити у життя .
Евіл дописавши уривки Анфестиріної теорії дістає з кішені піджака піднятий ним на передодні жовтий листок і показуючи його своїй піврозмовниці запитав .
Евіл : - А він думає , хоча би про щось ?
Він може переносити думки ?
Анфестирія : - Ні …
Евіл : ( здивовано ) – Чому ж це ні ? Щось я не розумію вашої точки зору , щодо усвідомлення думок , як таких .
Анфестирія : - Дозвольте продовжити .
Евіл : - Так , звісно . Вибачте , звісно продовжуйте .
Анфестирія : - Дякую . І так , листок будучи у вас в руках є частинкою , яка зараз впливає на вас і ваші думки . Він не може сам розвивати думок , але він , точніше завдяки йому ці думки вивільняються у простір .
Евіл : - Тоді , якщо я зараз віддам його вам , то цей листок знову буде чистим і нестиме вам лише зовсім інші думки ,
чим ніс мені ? Чи може все ж , вручивши його вам , частина моїх думок стане
вашою ?
Анфестирія : - … у кожному з нас є частина інших людей , але повністю
особистою справою є прийняття дарованого багажу , чи просто бездумно відкинути його навіть не намагаючись пізнати його сутність . У даному випадку
, мені б було дуже цікаво дізнатися , які ж
думки керують вашою свідомістю .
Евіл : - Гаразд , тоді прийміть у
подарунок цей пожовклий листочок і
спробуйте розповісти мені щось таке , що могло б мене здивувати …
Анфестирія бере листок , роздивившись
його і мовчки пересідає на ту лавку , що
перед самим озером .
Евіл : - Куди це ви ? Я вас чимось образив ?
Анфестирія : - Ні … Я … мені просто здається , що зараз буде гроза .
Евіл : - На жаль чи на щастя , цим фактом
вам не вдалось здивувати , адже це я
розповів вам про можливу негоду .
Анфестирія : - Так , я знаю … ( після цих
слів з чистого неба впали перші великі осіні краплі холодного дощу ) Ви були праві …
Евіл : - Дійсно …
Анфестирія перебігає до Евіла , який вже встиг сховатись під крону дерева .
Анфестирія : - Чесно кажучи , мені здається , що грози узагалі могло б не бути , як би ви мені про неї не натякнули і можливо навіть те , що я не на довго пересіла на іншу лавку теж є однією з причин цього краплепаду .
Евіл зняв з себе піджак і запропонував його Анфестирії , та погодилась .
Евіл : - Усе можливо … А давайте продовжимо нашу дискусію у кафетерії . Тут не подалік подають вишукану каву , з
смачнючими марципанами .
Анфестирія : - Ну що ж , я не проти . Ходімо .
Узявшись по під руки нові знайомі не
поспішаючи ішли парком у напрямку
кафе , продовжуючи поєднувати у своїх
розмовах буденні і високоматерільні да
вельми незбагненні матерії .
ID:
322592
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.03.2012 06:32:11
© дата внесення змiн: 17.03.2012 06:32:11
автор: Андре Ільєн*
Вкажіть причину вашої скарги
|
