За своїми природними задатками люди
одне одному близькі, а за своїми
звичками одне від одного далекі.
Конфуцій
Чом душу знову пестить самота,
Така незнана і така знайома?
Це безпомильно, бо я саме та,
Кому ця подруга давно відома.
Супутнице моїх далеких літ,
Невже ти знову мусиш рятувати?
Ти ж бачиш: не самотній мій політ,
Та й хто мені ти – посестра чи мати?
Поміж гостей сідаєш за столи,
І заглядаєш в очі майже щиро.
Тобі одній життя моє болить,
Та розійтися як з тобою миром?
Чом душу знову пестить самота?...
Яка ж вона близька-самота душевна...Іноді навіть в оточенні добре знайомих людей ми всеодно почуваємось чужими і самотніми...Бо не так просто знайти споріднену душу. Щемливий вірш...
Копачівна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Боже! Як Ви відчули саму суть! Адже самота серед близьких людей найболючиша. В іншому випадку самота буває і необхідною.