Почати завжди непросто,
якщо слова
не ковзають по клавіатурі,
затертою лірикою, похабного крою,
Відкриваючи трошки більше,
ніж хочеш показати.
Якщо в Чехівській атмосфері спокою,
що пахне весною,
Пліснявою, нафталіном, - не пестиш книгу,
тильною стороною долоні
і тією ж рукою
Розмежовуєш світ на чуже, та хоч трохи доречне.
І божеволієш від фортеп’янної сонати
У своїй голові.
Бо життя ж це таке швидкоплинне…
Хоч комусь, навпаки, його, надто уже забагато
А я знаю, мені ще багато чого є втрачати
Хоч займенник цей «я» , хоч скоцюблені, тихі надії.
У моїй голові.
Бо життя це таке невідверте:
Хто ж бо зна, що у нього на думці
і що надягати
Щоб не бути мізерною,
й зайвого не показати
Серед тисяч людей,
Що сприймають життя як належне.
У моїй голові –
Тихо в’язнуть думки, мов в сиропі,
Пахне пліснявою, нафталіном, занудством, нудьгою
Я затертою лірикою прикриваюсь, похабного крою,
Відкриваючи більше, ніж хочу комусь показати.
І стою так собі…
Та дивитись охочих немає.
Цікаві думки. Цікавий вірш. Але суржик дуже вже ріже очі. Не "бистротесне", а "швидкоплинне". Так само "чехівській". Якщо відшліфувати вірш - буде шедевр.
NNNP відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, я помилку в "Чехівський" навіть і не помітила)