«Дивися, хлопче, та й затям
сьогодні і навіки:
як піднесе тебе життя,
так кине, мов каліку.»
«Так, знаю, пане, непросте…
Та хочеться щосили,
щоб полетіла через степ
душа моя на крилах.»
«Слабкі ще крила.
Лиш в піснях
ти дивишся за обрій.
Знай:
шматуватимуть щодня
тебе
вітри недобрі.»
«Про це почув чимало я,
чекати вже не можу.
Хай дружба і любов моя
у битві допоможуть.»
«Я і про це скажу:
дивись,
що почуття ті щирі
життя випробує колись
на міцність і на віру.»
«Ось
розгортається сувій
подій і знань
та знову
то надто чорним бачу світ,
а то уже казковим.»
«Світ –
більше, ніж ти знаєш з книг,
і ти –
не принц, не воїн.
Учись в людей,
тримайся їх,
та будь самим собою.»
«От знати – б,
звідки-то
біди
чекати –
та це диво.
Чи озиратися завжди –
хіба таке можливо?»
«Я не про вічний страх веду –
так,
ти не проживеш з ним.
Але
гартуй свій юний дух
і, все ж,
будь обережним.»
«Я досі вражений.
Та Вам,
хоч хто Ви,
вдячний дуже.
Я пам’ятатиму слова,
що Ви сказали, друже.»
Забудеш слово ти чудне,
як землю ніч залишить.
Біль моє серце огорне,
бо ти –
це я
колишній.
26 – 28. 05. 2012.
Ні, воно цікаве! і я дочитав і перечитую знов! просто - писав підказоньки, суто технічні!!! соррі, як щось не так...
Ігор Бринцев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все так, але... Ну, надто вже вірш вийшов особистим (якщо завгодно, ПРО себе і ДЛЯ себе). Коли можу - завжди скорочую. Тут, певно, не вийде.
Із вдячністю за підказоньки.
діалог - цікавий, глибокий, та громіздкий, може більшість - не дочитати. У субботу фільм бачив американський, там дідусеву притчу переповідав герой, зайняло - 4 рядки, а пам,ятаю і досі...
Ігор Бринцев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Громіздкий.
Але я писав про своє життя, яким його бачу. Сподіваюсь, таки дочитають.
Дякую за візит і відгук, пане Євгене.