Віками гноблений і гнаний,
Народе волелюбний мій,
Ти марив про щастя й свободу,
Ішов через терни до мрій.
Наблизилась мить довгождана,
Піднявши завісу років -
Майдан загудів, наче вулик,
Зібравши люд з різних кутків.
Прокинулась віра в народу
І гордість піднялась з колін,
Прибита й поругана правда
Зросла з-під уламків й руїн.
Усі гомоніли: « Нарешті
Молитви почув наш Творець !
Будемо, як люди, й ми жити,
Приходить диктату кінець! »
Та радість тривала не довго -
Затьмарив надії знов крах:
Зрада та розчарування
Посіяли відчай і страх.
Невже всі зусилля Майдану
Здола політичний обман
Й гонитва за владою й грішми
Країну загонить в туман.
Розквітне жах й хаос двовладдя,
Нужда зазирне до осель,
Безправ’я, корупція, рекет
Дорвуться до владних крісел.
Вкраїнськую мову сплюндрують
Якої не зрікся Тарас,
Вкраїну на кусні поділять,
Піклуючись ніби про нас.
Приносять народ знову в жертву,
Шукаючи більшу користь.
Слова знов розходяться з ділом…
Усе це було вже колись.
Коли ж наведе вже порядок
У лавах своїх Президент,
Довіру людей оправдає
І “виплатить свій дивіденд ”.
Чи скоро ж народні обранці
Згадають про лихо навкруг,
Про дані свої обіцянки Й
Й розірвуть ворожості круг?!
Коли ж моя рідна Вкраїна,
Позбудеться врешті тенет
І, вирвавшись з пут беззаконня,
Почне прямувати вперед.
Чи ж скоро кохана Вітчизна
Розквітне, як райський куток,
Й, забувши про кризи й розбрати,
Надіне достатку вінок.
Коли вже народ мій дістане
Все те, що так довго чекав,
І слава його засіяє
В сузір’ї великих держав.
Терпіти наругу несила!
Брехні мав би бути вже край.
О Боже, спаси Україну!
Й страждати їй більше не дай!
