Накинуло літо вуаль з павутиння
зі сріблистої тоненької струни,
прикрилось від спеки шовковою тінню,
розкинувши з пелюсток квітів, шатри,
хай гудуть над ними джмелі емоційно,
п"ють меда хмільні й співають цвіркуни.
Вітерець інколи пролетить граційно
над долиною, розхвилює луки,
обійме кожну травинку благовійно
й забудуться пристрасні поцілунки
розпеченого сонячного проміння
й розкриються нові, свіжі пуп"янки...
Коли з небес проллється сліз омовіння,
вдягнуть луки барвисті вишиванки
і знов будуть чекати благословіння
від сонця, щоб зустрічати світанки
теплого літа, медоносів бриніння
й порхання метеликів у серпанку.