Піднятись із чистим повітрям,
розчинитися в просторі,
скинути з себе пута світу,
знайти своє небо і спокій…
Повернутись додому.
Так довго чомусь десь жила,
та чуття чужості лишалось…
Щось шукала, не знала що…
Лише душі, деколи здавалося,
що рідні, зустрічалися.
Все змішалось…
Не знаходили ніколи потрібних слів…
очі бачили свою душу,
але чомусь таку недосяжну…
Все чуже…
Відчуття самотності наче привид
блукало десь поряд….
Я захочу знаю,
впасти чистим дощем
тобі на обличчя,
увійти в твої клітини
вічним мовчанням і стомленим
чеканням.
Забрати собі своє, в тобі
І ніколи більше не відпускати………..
