Завиває світи павутинням
невблаганна байдужість століть.
Десь у ріднім селі є Каміння,
оберегом на варті стоїть.
Тут життя починав розуміти
в кольорах всіх його і без барв.
Це для інших Каміння гранітне,
а мені - найкоштовніший скарб.
Грає доля в одні все ворота,
як в дитинстві ми грали малі.
Непотрібні потреби й турботи
пригинають униз до землі.
Шкода лиш, що нічого не зміниш,
ніби все є, а щастя не є.
Це для інших Каміння камінне,
а для мене - дитинство моє.
З сподівань, як з хвороби, оклигав, -
всі дорослішають, а проте...
сивий камінь самотньо з-під снігу
виглядає вчорашніх дітей.
а мені навпаки дуже сподобалась фраза:"а щастя не є"!!!а ще:"сивий камінь самотньо з-під снігу
виглядає вчорашніх дітей." дуже лірично,читається затамувавши подих...дякую
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, всі ми родом з дитинства... Дуже зворушливо! Тільки одна фраза мені не дуже літературною здалася: "а щастя не є" (щастя або є, або нема). Ну, це таке, суб'єктивне... Молодець!
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно. Можна так: ніби все є, а щастя чи є?.....придивіться, якщо підійде так 
Молодець! 
