Уже весна, біжать струмки,
Зі мною – наперегонки.
Калюжі в кожному дворі
На море схожі дітворі.
В них паперові кораблі,
Пливуть, до іншої землі.
В потік зливаються струмки,
І ми, залишивши сумки,
Забувши про уроки, втому,
Уже не спішимо додому.
Промоклі геть, але щасливі,
Схвильовані і галасливі,
Будуєм дамби, греблі,гатки,
Але дивуємся з загадки.
Спішать байдужі перехожі,
Невже на них будемо схожі.
Красу не будем помічати,
Через струмки переступати?
Дорослі станем і байдужі,
Що не захочеться в калюжі,
Помріяти і постояти,
Хоч і сварити буде мати.
2.03.2010 р.
наші внуки це не відчують, бо у них лише телефони і інтернет. Та батьки на машинах возять до школи. А написано гарно.Зразу ж, читаючи, ти згадуєш ці калюжі а вних паперові кораблики.
Бачу ви в темі Дитинство наше було саме таким. Нас не можна було загнати в хату, а сьогоднішніх дітей не можна вигнати з хати.... Вони не бачили справжніх зим та і справжніх повноводних весен
Зрозумів! Я теж так робив, та на сьогодні, зрозумівши "підлабузницький" характер стосунків на сайті, вже давно перестав. Тут діє правило - хвалебності, робиш це ти - похвалять тебе. Додаси у вибране - додадуть тебе. Критика не вітається зовсім! Тому я перестав писати коменти, але відповідаю на них. А в обране не додаю нічого! Натомість копіюю в окрему папку в "Моїх документах". У Вас все попереду! Тож прийняти ці правила сайту чи ні - кожен вирішує сам....
Жах!!!
Але й смішно водночас. Справді, є в цьому щось дитяче! Може, поети трохи діти в душі? По-дитячому ображаються, по-дитячому радіють. Я, наприклад, дуже радію похвалі, чесно в цім грісі зізнаюся. Але не коментую віршів, які не подобаються. В обране додаю тільки те, що торкнУло і тОркнуло. (З мрією - марною, напевно, через хронічний брак часу - зробити колись до тих віршів замальовки, колажі...) Та й знайти поета легше, коли його вірш у папці "обране", бо додавати всіх підряд до білого списку не бачу сенсу.
Та й якщо не спілкуватися - нащо тоді писати тут вірші? Хай собі й далі лежать десь у шухляді...
Розміщення на цьому сайті дає можливість отримати авторське свідоцтво на вірш, що убезпечує від плагіату. А це вже траплялося і не раз. А якщо глянути на лічильник прочитань віршів, то учасників цього сайту в мене не густо - рідко більше десятка, але відвідувачів - сотні, тисячі... Тож поезія, якщо вона справжня, знайде свого читача. А для спілкування є й інші ресурси. Я громадянську лірику розміщую на Фейсбуці. а там вже таке спілкування..., що а я яй! Це коли тОркнуло, а коли не торкнУло, то ні відгукі, ні вподобайки
Якось не задумувалася про авторське право... Кілька разів у мене "тирили" малюнки і навіть вірші. Сприймаю це як вищу похвалу. Справді, ніхто не цінує нас більше за плагіаторів! Краде - значить, визнає, що він ніхто, а обкрадений все.
Фейсбук мені щось не дуже, багато сторонніх тем і користувачів.
А мріяти про славу - то, як на мене, взагалі смішно... Ми не знаємо імен людей, які створили і створюють грандіозні речі, бо вони працюють в команді, а також людей, які ризикують життям заради інших, - і раптом хочемо собі земного безсмертя за десяток віршиків?! Абсурд!
Вподобайки - то не "патент на безсмертя", а просто знак подяки і уваги. Поетів тут дуже багато, всіх не перечитати, але, напевно, у кожного є сильні вірші або принаймі вдалі рядки.
На лічильник якось не звертала уваги.
Поетів якраз і не багато... А за Фейсбук помиляєтесь. Спільнота нічим не зобов'язана один одному і за вподобайку не очікує такої ж у відповідь. Якщо зачепило - поставлять, якщо ні - то ні. І це ніяк не може бути подякою, чи знаком уваги. Читачі там анонімні і їм байдуже особа, яка виклала допис. Реакція лише на зміст..., вона є, або немає. А за лічильник.... промовчу.
Що ж, може й так.
Не погоджуся тільки щодо поетів. Як на мене, кожен, хто замислюється над життям та намагається змусити зробити це інших - вже поет. Віртуозний чи не дуже - то вже інша справа.
Можна мати поетичне сприйняття світу. Себе можна називати поетом хоч кожен день! Але ПОЕТ, це звання, яке присвоюють люди. Не самі літератори, якісь конкурсні комісії, урядовці... Визнання роблять читачі і їх бажання читати та придбати твори автора.
Надзвичайно цікаво з Вами спілкуватись і навіть сперичатись!))
Особисто мене найдужче приваблює слава поетів, саме існування яких ставлять під сумнів. Твори є, а творець сховався. (Гомер, Шекспір; Бог.)
Саме так і було. А ми ще розчищали струмок від сіна, яке взимку возили конями на великих санях, щоб йому нічого не заважало і він красиво та мелодично стікав... Прекрасні були часи, більшість часу проводили на повітрі, червоні щічки, чудовий апетит, ніхто не заставляв їсти, самі просили, не те, що зараз. Дякую Вам за спогади. Здоров’ячка Вам, наснаги і оптимізму, та ще миру нам усім!
Це спомин з мого дитинства. І саме так я думав, дивлячись на байдужих перехожих, які пеступали через струмки, а інколи і рушили наші греблі та гатки... Давно це було! Дуже давно! А так ніби вчора...