місто гасить вогні між сталевих мостів
у контактах дротів електричних кротів
виповзає примарами стертих страхів
зпід металу іржавих дахів
скільки той щем
буде ще
мучити жахом сірих ночей
зблідлих реклам змитих дощем
дір катакомб печер
місто топить гіркоти в калюжах масних
на базальтах слизьких у провулках тісних
на майданах закутих у осені сни
у туманах вітрин пітних
скільки ще йти
до мети
через хребти померлих мостів
через світи згаслих світил
доки ще стачить сил
ми порушимо звичний порядок життя
наших мрій відчуття не погасне в очах
віднайдемо без плачів і без каяття
той до раю забутий шлях
