Боляче усвідомлювати, що Ти мене не знаєш,
що не обернешся, коли пройду.
Що мій ледь вловимий запах не подразнить Твої щілинки.
Я так, як і вони, міряю прірву...
Думки сплітаються, контрастують і не поєднуються,
а я між ними - то живу, то безтлінно зникаю.
Це знаєте - наче розбитись, але існувати без сенсу...
Без надії, без віри, без раю.
Одне рятує від мрячки й депресій - це Ти...
Краєчком бачити, хоч і обернутий, недосяжний такий.
Я чужа... коло Тебе пройду. Не дивись!
Будь щасливим завжди... я ж щаслива в цю мить...
Колись ваші емоції були мені близькі, аж рідні... А зараз, все минулося. І я рада, що він не знав про те, що творилося тоді, коли тремтіла душа, як він проходив мимо. Щастя Вам
Ліна Біла відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну від цих почуттів я живу...переживаю це болюче, але водночас і прекрасне почуття...)
яку ж треба мати сильну симпатію, щоб лише поглядом відчути частинку щастя... а яке ж було б щастя, коли б були поруч............
Чуттєво, емоційно, від щирого (зневіреного) серця... Гарно
Ліна Біла відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вам боляче! Ви кохаєте! Благородно кохаєте! А може варто якось наважитися і проявити себе. Придумати способи зустрічей. Звернути на себе якось увагу. Будьте сміливі і впевнені. Таким відкривається світ!
Ліна Біла відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Просто це неможливо...точно знаю...Але дякую Вам за таку щиру і дружню підтримку) Як добре, що є кому мене підтримувати)))Дякую Вам за візит
яку ж треба мати сильну симпатію, щоб лише поглядом відчути частинку щастя... а яке ж було б щастя, коли б були поруч............
