Очі-це як душа,
тендітна і мінлива.
Буває море,навіть суша,
коли пройде злива.
Погляниш,але чи подумаєш,
наскільки добре ти людину знаєш.
Якщо довіряю-не перевірю,
а коли ж ти мені ніхто,
я згадаю,що люблю,
схожого на тебе ніби-то.
Ти не усвідомлюєш
і замикаєшся десь далеко.
Часом і домислюєш,
бо ж буває всяке.
А очі як дзеркало,
ведуть нас крізь життя.
Коли ж мене щось чекало,
то не відверталась від тебе я.
Без слів і захоплення
сум та журба.
Знаєш,гарні слова минають,
коли набридає повтор.
З уст мимоволі зникають,
а де залишаються,тоді ще вір.
Колір світлий чи темний,
байдуже,якщо ти бажаний.
Як посварились,примирення чекаєш,
і перша на поступки йдеш.
А очі,що давно не бачив,
шукаюсь в просторі близьку людину.
Напевно,ти пробачив
навіть якщо не визнав провину.
Хіба можливо довго злитись,
коли ж кохання досі живе у серцях.
Треба з цим змиритись,
і відчути турботу в руках.