Троянда – королева квітів,
Нескромна володарка букетів,
Гладіолус припадав тобі до ніг,
Пан Тюльпан – цілував, як тільки міг.
Плакали Проліска голубі очі,
Цикламен ждав на тебе щоночі...
Ні за кого ти не вийшла, не пішла –
Самотньою в королівстві Квіток жила.
Якось побрела вона у поля й на луги, -
Подивитись на красу простолюдів, що росли навкруги.
Зустріла вона пару – Волошка і Мак,
Й не глянув на Троянду пурпуровий юнак.
Далі почула пісню Дзвіночка малого -
Не бачила до тепер бешкетника такого!
Усі у лузі жили дружно веселим життям.
Сама повернулась в палац, але з новим знанням.
А там – на королеву гості заморські чекали –
Давні знайомі жениха Троянді прислали.
“Нічого не вийде” – думала схиливши цвіт униз,
І не помітила, як в покої зайшов принц Ірис:
“Моя королево, не сумуй, не плач.
Ти будеш щаслива... повір мені і побач!”
В його очах, Троянда побачила кохання,
І зрозуміла, що полюбить Іриса за бажанням,
Що зможе за нього своє життя віддати,
Аби тільки не одній під росою стояти!
І чи важливо кого й як кохаєш,
Якщо ти від самотності тікаєш?... 22.08.2003
