Під липами розлогими старий фонтан дрімав,
Зелений мармур ніжно довкола обнімав,
Духмяний цвіт тихенько до долу опадав,
Весняний вітер теплий листочками гойдав.
Але одного ранку фонтан на диво всім ,
З-під липового цвіту лілеї розпустив,
Прекрасні, білосніжні, із чистої води,
Летіли наче птахи вони у височінь.
Старий фонтан відразу в ту мить помолодів,
Струнку, квітучу фею до себе притулив,
Свою кохану довго чекав на самоті,
З обіймів вже ніколи не випустить її.
Вона ж вся засвітилась в проміннях золотих,
І падали у воду корали чарівні,
Тепер не розлучити нікому в світі їх,
Злилися воєдино, в одно єство вони.
Гарно! 
