За вікном срібляста ніч. Знову не спиться. Рука тягнеться до важкої фіранки. Я впускаю в кімнату звабливе срібло ночі. Місяць розливається по стіні хаосом тьмяного світла. Танцюють тіні...
Відчуваю на собі погляд. Твій погляд. Ти десь поруч. Зовсім близько...
Закриваю очі. Ти пестиш мої оголені плечі. По тілу пробігає холодок. Твоє гаряче дихання розчісує моє волосся. Думки сполохано плутаються в гущавинах страху. Солодкого страху. Ти насолоджуєшся волею своїх дій, вседозволеністю. Ти там, де прагнеш бути. Я бавлюся з відчуттями - дегустую густий нектар страху та насолоди. Холодний дотик до грудей. Моє дихання частішає, твоє - глибшає, стає гарячішим. Відчуваю твої холодні руки: одна затрималась на шиї, інша - пливе по хвилях мого тіла вниз.
Мені не вистачає повітря, воно наелектризоване і надто густе. Ти вивчаєш мене прохолодною лагідністю своїх рук. Поринаю в стан невагомості. Твої руки вже ввібрали в себе моє тепло.
Задихаюся. Кришталева склянка розлітається на шматки. Розплющую очі. Тремтячи, немов в пропасниці, зістрибую з ліжка. Неслухняною рукою вмикаю світло. Безсило опускаюсь на підлогу. Килим виблискує друзками кришталю.
Не приходи до мене в сни... Я боюся... своїх відчуттів і тебе...
....вау....а було все так реально...навіть подих затамавував, коли читав....дуже сильно, емоційно... 
