Вже рай не рай, і "Білосніжка" тільки казка.
Змінились погляди і мрії вже не ті.
А десь у серці, як маленька пташка,
Звучать надії струни золоті.
Змінились цінності і значення вже інші.
Знайомі нам слова - це просто звук.
І залишається писати тільки вірші:
Про радість, про весну і серця стук.
Уже весна по іншому приходить,
Птахи сонети вже виспівують не так.
Філософ істину вже важко віднаходить,
І доля не завжди дає нам вірний знак.
Хтось скаже в очі: "Ти ж іще дитина.
Та як ти можеш знати про таке?"
А ви згадайте те, що я людина,
Яка надію в серці береже.
І може правду сказано в писаннях
Про те, що істину розкаже лиш дитя.
В його очах нема поневіряння,
А в серці казка льється і життя.
Якби усі так вірили й любили,
Як діти вірять в казку й люблять світ,
То в кожного повиростали б крила
Й відчули б люди, що таке політ.
Літали б вище неба й вище долі.
Любили б зорі й пісню солов'я.
І знали б ціну справжній людській волі,
І не кидали б просто так слова.
