Я знала, що снюсь тобі (За мотивами вірша А. Ахматової)
Я знала, я снюсь тебе,
Оттого не могла заснуть.
Мутный фонарь голубел
И мне указывал путь.
Ты видел царицын сад,
Затейливый белый дворец
И чёрный узор оград
У каменных гулких крылец.
Ты шёл, не зная пути,
И думал:"Скорей, скорей,
О, только б её найти,
Не проснуться до встречи с ней".
А сторож у красных ворот
Окликнул тебя: "Куда!"
Хрустел и ламался лёд,
Под ногами чернела вода.
"Это озеро, - думал ты, -
На озере есть островок...".
И вдруг из темноты
Поглядел голубой огонёк.
В жёстком свете скудного дня
Проснувшись, ты застонал
И в первый раз меня
По имени громко назвал.
_ * _
Я знала, що снюсь тобі,
Бо без сну ніч моя була.
МутнИй ліхтарь голубів,
Вказав, де путь пролягла.
Ти бачив царицин сад
І вичурний білий дворець,
Узором чорнів паркан
Вздовж гУлких із камню крилець.
Ти йшов, не знавши доріг,
І думав:"Скоріш, скоріш,
Та тільки б знайти її.
Зустрітись, поки сон і ніч".
А біля червоних воріт
Ще й сторож гукнув:"Куди!".
Хрумтів і ламався лід
Під ногами чорнів край води.
"Та це ж Озеро, - думав ти-
На озері є острівок...".
І враз, у темноті,
Голубий засіяв вогничОк.
В злому світлі ницого дня
Прокинувшись, застогнав
Й мене ти на ім"я
Так голосно вперше позвав.