Колись катались ми на санах,
У сніжки бавились, качались,
Ліпили бабу снігувату,
На ковзанах неслись завзято.
Хокейні клюшки стукотіли
І шайби навсібіч летіли,
На ковзанці, що у дворі,
Збиралось повно дітвори.
У весняних лісах духмяних
Ввесь день підсніжники шукали,
Й малим, бездомним кошенятам
З картону будували хати.
А літо - це пора казкова!
З нас кожен мав, звичайно, ровер,
Каталися ми без упину
І не лічили ні хвилини.
На річку бігали купатись,
В м"яча любили поганяти,
По ягоди у ліс ходили,
Й книжки читати ще любили.
Коли вже осінь наступала
І золотом все посипала,
Робили ми із глини тісто,
Також з горобини намисто.
З трави робили ми палатки
Нашим малим лялькам-кульбабкам.
Ми перемірювали мужньо
Всі води, що були в калюжах.
Ще можна розказать багато.
Був кожен день для нас, як свято.
Що сталося? Часи змінились.
В квартирах діти зачинились.
Кафе, танц-клуби, стриптиз-бари -
Це все, що їх тепер цікавить.
В тринадцять-чотирнадцять років
Бездумні вони роблять кроки.
Тепер на лавці, що у парку -
У пальцях у дівчат цигарки,
Всвідомлюють батьки із болем -
Від сина тягне алкоголем.
А по підвалах вечорами
В пітьмі курять марихуану.
Вживають всяку ще гидоту,
Що викликає лиш нудоту.
Усюди нецензурна лайка,
Аж мозок ломиться по спайках.
Хворіють різними бідами,
Не можуть потім стать батьками.
Прошу вас, діти, схаменіться,
Довкола себе озирніться!
Ми котимося з вами вперто
До сатани самого в пекло.
Та в наших силах все змінити
До Бога щиро помолитись!
І розцвітуть навколо квіти,
Батьки знову почнуть радіти!
Відродиться планета наша,
Жити ставатиме все краще!
Відродиться ще неодмінно
Нове, міцне наше суспільство!
