Ти - печаль осіння на моїй долоні.
Витліле намисто марева думок.
Забуття обійми молено-бездонні
Ніби вже і поруч, але знов за крок...
Мов клечальна пісня, сивопера птаха -
Все, що не збулося в далині чекань,
Коли щастя замість одуріла плаха
І важкої муки на рамені длань.
Сухолистопадно скреготять завії,
Обтрусили зорі в тіні ліхтарів.
Ти - сльоза безрадна на пожухлій вії,
На долоні стужі лінія жалів...
(26.11.12)
Ти - печаль осіння на моїй долоні.
Витліле намисто марева думок.
Забуття обійми молено-бездонні
Ніби вже і поруч, але знов за крок...смуток осіннього прощання передався моєму серцю, дякую
Сухолистопадно скреготять завії,
Обтрусили зорі в тіні ліхтарів.
Ти - сльоза безрадна на пожухлій віїї,
На долоні стужі лінія жалів...-як же печально і щемно...Але в тебе навіть печаль-така трепетна і витончена!..
Яка всепоглинаюча осіння печаль...
Але ж минеться, мусить минутися! І засітиться радість чистотою і свіжістю тендітної, мов пір"їнка Янгола, кришталево-дзвінкої сніжиночки.
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лесенько, як же гарно Ти прокоментувала! Слова - до самого серденька.
Дякую Тобі щиро...