Ти не пораниш мене гострим словом,
І не образиш ввічливим мовчанням.
Я лиш покірно дочекаюсь знову,
Коли ти серце запалиш коханням.
Бо все одно тобі я буду вірна,
Хоча підеш таки не озирнувшись.
Життя моє знов стало двоколірне,
Та ти наповниш фарбами, вернувшись.
І знаю, чиниш ти усе навмисно,
Щоб я тебе зненавиділа з люті.
Проте, це загартовує, корисно,
Коли не всі прохання є почуті.
Я знаю, що ти є, цього доволі,
Щоби й надалі крутилася планета.
Я підкорюся поворотам долі,
Хоч важко це – не знати де ти!
