Жовті очі, гнилі зуби, в роті цигарка,
На вусах висить сопля, бо йому не жарко.
Хитрий погляд, криві ноги, надіті заброди,
Попід річкою, на лузі часто вночі ходе.
Вдивляється в очерет, заглядає в нори,
Жмурить очі, вмика світло, стріляє у воду.
Вилітає стрімко шріт, попадає в качку,
Плигає за нею вслід, його зла собачка.
Браконьєр радіє цим, і йому не шкода,
Що наніс нестерпний біль, матінці природі.
Далі встрелить в воді видру, в лісі куницю,
На горбочку гляне в нору, пошука лисицю.
Прийде в хату, зніме шапку, познімає шкіри,
Руки вимиє від крові, заварить чифіру.
Сяде й буде уявляти, як продасть ті шкірки,
Та накупить цигарок собі та горілки.
Він не жадний, пригостить ними матір й жінку,
Та згадає ненадовго, кинуту дитинку.
Як такого земля носить, не можу збагнути,
Зло усьому, що він робить не буде забуте!
