Натхненна ніжним дотиком зими,
почула зірку, що кричить: "Зніми!"
На фоні білих від снігу будинків,
Та вікон, що в свято усіх відтінків,
Коли мороз безжально щиплить за щічки,
Хуртовина мете з синдромом шизофренічки.
Я чула зірку, що кричала "Зніми!"
Вона благала "Фортуну за хвіст візьми"
У вечір, що бився в небо феєрверками,
У двір, що гомонів чужими вівчарками.
Зачарована духом новорічного свята,
Вона готова була зірватися як відіп’ята,
Упасти прямо у мої замерзлі долоні,
І схилити небо у своєму вдачі поклоні.
Вона прокричала: "Загадуй бажання!",
А сніжинки на віях грали у виживання.
Та небо без зірок, як кекс без родзинок,
І зима пускає сотні пухнастих сльозинок.
Тож освіти знову стежку святкову до дому,
Ту, що така люба серцю не одному.