Перегорнула вже останні сторінки,
Я попрощалася з героями роману.
Не раз читатимуть його ще юнаки,
А Лобода не зможе ввести їх в оману.
Микола з Єлькою їм будуть до вподоби,
Й кохання їхнє дивне і жагуче,
А також прагнення душевної свободи,
Й питання про собор, таке болюче.
Також сподобається їм Іван Баглай,
Ягор Картатий – Єльчин дядько.
Вірунька – крановщиця, так і знай,
А ще Ізот – Володьки батько.
Всі за чіплянці – щирі, добрі люди,
Які сумлінно ходять на завод,
Шпачиха, що встигала завжди всюди,
І краєвиди тих Дніпрових вод.
Всі працюватимуть, як і колись,
Собор стоятиме величний, таємничий.
Хочу, щоб душі Ваші збереглись,
А в душах – дух свободи войовничий.
Тож бережіть собори Ваших душ,
Ви не руйнуйте їх ніколи і нізащо!
За них Ви твердо стійте, ані руш!
Без них не жити нам, та й нащо!
( за романом О.Гончара "Собор")
27.03.2002р.
