Жевріючим спогадом,мов яскравим відблиском сонячного проміння,зга-
далася мить,яка ніби хотіла змінити,внести щось своє нове,світле в ті
родинні відносини. Вже наперед зарадуване серце матері подалося на ми-
лість Божу,і з головою кинута в вир буденності,як відірвана крига нес-
лась бурхливою рікою сьогодення.А як інакше? Адже рідне дитя,ніби захотіло подати руку,звести той міст,що ніби непорозумінням,а чи кимсь, перед тим був розрушений.
Одного дня Назар прийшов до мами.Ще з порога відчула,що з добрим
настроєм.Зайшов,порозглядався на всі боки,чи чисто,прибрано.Квартира його,то ж господар. З радістю зустріла,як завжди,своє сонечко,так в підсмішку жартували рідні,та на них не звертала увагу,адже з своїм синочком багато пройшла бід і радощів.Така близька та їй була дитина завжди,навіть не тільки як син.Відчувала його своїм порадником,другом.
Розмову почав так трохи здалеку, та врешті пояснив,що на першому
поверсі будинку,який будував з компаньЙонами,має своє вільне приміш -чення і йому хочеться відкрити там продуктовий магазин.Так як сам зайнятий іншою справою,а дружина Оленка має своїх декілька магазинів,і найближча її родина вже там задіяна,то було б не зле,маму з Уляною залучити нарешті до справи.І їм добре і вигідно,і мама з сестрою зможуть заробити якусь копійку...
Подати руку,як то важливо.Запропонував буцімто свій бізнес.Справа не легка,але вирішила Анна все ж таки братися.Погодилася на всі умови,на всі зміни,що по ходу вносилися дітьми-господарями.Адже молоді,мудрі мають вже певний досвід...
З величезним піднесенням і завзяттям взялася до справи.Що не знала
запитувала,чого не вміла вчилася.Зранку до ночі,в вирі між людьми,
тільки лягаючи спати,відчувала як гудуть ноги.Приємно було розуміти,що
ще щось можеш зробити для себе,дітей.Бути корисною.В такі напружені
моменти людина пізнає себе,а також тих,хто по край тебе обертається.
З людьми працювати, безумовно, важко.До кодного потрібно віднайти стежину,йдучи якою не зачепити,ні гілочку кущика саммолюбства,не нас-
тупити на камінець чиєїсь гордості і,не дай Боже,зламати той пагінець
довіри.Тільки з таким налаштуванням бралася Анна до роботи,тільки з
таким міркуванням підбирався колектив,тільки з толерантністю будували-
ся відносини з працівниками по обслузі і забеспеченню магазину.
Усе було нове,незвичне.Потребувало часу,терпіння,щоб з усім озна-
йомитися і все однозначно пішло б на добре...Але?
Можливо то буде примітивне порівняння,та коли пораховані гроші вже в гаманці,то нема бажання потім з ними розлучатися. Отож коли вся справа була вже зроблена,магазинв повністю був готовий до відкриття... Допускаю,що в чімсь буде не точність,як подання подаль- ших змін,та факт залишається фактом,що в сімейний бізнес не варто
пускати "чужаків",тобто,мама Анна та сестра -на нараді родини невіст-
ки обрадили,-просто лишні. Теща Поліна зуміла так то все показати і
витлумачити Назарові,що він піддався.Мамина надія,підтримка,ідеал,
яким тішилася і в приклад ставила іншим. -"Що сталося з моєю дитиною?-
запитувала себе Анна.,-Невже справа тільки в грошах?"
Мов той злодій,що крадеться з острахом бути заскоченим,так і па-
м*ять то стиха принишкло в зболілому серці,то кровоточить незаживною
раною. Згадується той день...
Магазин готувався до відкриття. Вже три дні весь персонал мага-
зиеу,вона та Уляна мало,що там не ночували.І те треба,і інше доробити.
То чогось бракує,то не довезли..І тільки чулося:Анно Миколаївно!А це
куди?Аз цим,що робити?-запитували продавці,техпрацівники.Уважно прис-
луховувалася і до їхніх порад,адже в торгівлі ніколи не працювала.
-Ульяно Степанівно! Коли довезуть нам форму,що замовили?Уляна теж ніг під собою не чула. Хто ж знав,що ті старання вже даремні..
Надійшов Назар і в присутності чужих людей зверхньо,з криком до
матері,що незадоволений їхньою роботою.Уляні було болячк то чути і ба-
чити. -Назар!-приступила до брата.-Що ти собі дозволяєш? Ти з ким роз-
мовляєш?-,адже перед тобою мама.Та він на те:В бізнесі нема місця ро-
динним відносинам! Бий свого,щоб чужі боялися! З острахом і соромом за
поведінку сина,Анна підвела очі на доньку і помахом голови кивнула на
двері. Сама,залишивши на столі всі документи,минаючи по край набун-
дюченого сина,зустрілася поглядом зі здивованими і осудливими очима
дівчат-продавців.- Як же вони будуть без неї? В дверях повернулася до
колективу,вибачилася за поведінку вже тепер їхнього господаря Назара
Степановича і підбадьорюючи,що вірить в них,побажала хорошої роботи.
Дівчата хотіли кинутися до неї.Анна піднесла палець! І щоб ніхто не побачив набігаючу сльозу,штовхнула двері і вийшла. /Далі/
ID:
407850
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.03.2013 21:17:17
© дата внесення змiн: 10.03.2013 21:24:08
автор: Вразлива
Вкажіть причину вашої скарги
|
