Ти знову одягаєш маску. Знову смієшся до неприємної тобі особи, говориш їй улесливі слова, робиш вигляд зацікавленої й щирої людини. Думаючи, що тобі вірять... Але навіщо?
Нвже ж ти не бачиш як тріщить твоя щирість? Як крізь маску видніється твоє єство? Як крізь солодко-терпкуватий голос просочуються нотки брехливості? Так, напевне, не бачиш. Чи це бачу тільки я?
У мене тільки одне питання: "Навіщо лицемірити?"
