Я краще напишу з десяток віршів
Ніж покохаю знову..
Я краще розділюсь на сотню світів
Ніж перетворюсь в твою..
Я краще розпалю мільйони сердець
Аби до тла згоріли
І так все позводиться нанівець
Все що ми так хотіли
Я не Зведусь до овальних висот
Що так на німб похожі
Ближче до серця похмурий вовк
Аніж лебідка біла
Я не кохана-кохаю знов
І до остатку тіла
Я розвела твою сіру кров
І меланін долила
Ти не червоний,а я сумна
Сірого повсякдення
Нам не дійти до розмов з вина
Бо ж загризе буденне
Ми мов осліпли будуєм сенс
І добавляєм волі
Нас закував у обійми стрес
З розуму йдем поволі
Ти розміняв свою сотню слів
На осяжні простори
Я не твоя,а ти так хотів
Щоб постаріли двоє
Та не сумуй не така одна
«Ксероксів» є доволі
Випий собі,й критикуй до дна
Прикрі обійми долі.
