Я ніби п'яний-ямб не хоче
В своєму ритмі йти ніяк.
Знов дощ набридливо хлюпоче,
Щось бреше весело "Маяк".
Я став такий ледачий, наче
На сонці лежебока-кіт,
Куди не глянь-робота плаче
І скрізь проблем колючий дріт.
А я удвох з мадам Нудьгою
Танцюю вальс "Осінній сон,"
Немов з чаклункою старою
Пливу у відьомський полон.
Пливу, як під прицільним дулом,
Заручник долі чи дурні
І носом чую скоро дулі
Підсунуть з реготом мені.
Як утекти з того полону,
І як тікати і куди?
Рвонуть до польського кордону,
Чи в річку впасти назавжди?
А втім, це жарти-будем жити,
Хоч все "марнота і мана".
Ніколи вітер не зловити-
Стоїть на варті Сатана.
Пропащий ангел професійно
Спокуси ставить у пастки
І душі ловляться надійно,
Неначе риба на гачки.
Не боягуз я, та боюся
Щоб і мене він не впіймав...
О, Боже, не введи в спокусу
І від лукавого позбав!
Я розведусь з мадам Нудьгою,
Хай тільки кінчиться вальсок...
Махну прощаючись рукою,
І заміню вхідний замок.
Нельзя оставаться равнодушными ...
Ваша " мадам" ещё круче... И вальс "Осенний сон"...
Однако, забавное совпадение...(с моей "персоной").
Несмотря ни на что такой юмор я приветствую!!!
Мне по душе Ваша ирония в стихах!
Михайло Гончар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Идентично,аналогично,адекватно... Большое спасибо,Таисия,за добрые слова
Обережно, пане, прошу!
Привередлива мадам -
То тяжка нудьгою ноша...
Ось підказку я Вам дам:
Рано-вранці треба встати,
Як ще світять ліхтарі,
І гарненько покосити
Стиглі роси у траві,
А як сонечко засяє -
Тіло вмити у ставку...
Настрій гарний викликає
Й геть жене оту нудьгу,
Ямби скачуть, а хореї
Просто ллються із душі!..
Як, сподобалась ідея?
Ось так пишуться вірші!
Михайло Гончар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний експромт Що стосується коси,то ми з нею дружимо майже щодня 5 місяців на рік...