Будні. Натовп. Дорога. сіре.
Линуть думки у глибінь,
А в когось в душі вже чорне, не біле.
І смуток іде наобгін.
Хтось очі підніме, та сонце засліпить.
Опустить і далі іде.
А з поглядом тим, що тікає від світла
Остання надія помре.
А є́ той, хто сіро жити не вміє.
Щасливу кує собі долю.
І просто сміється, кохає і мріє,
Живе і вдихає наповну.
Душею літа і надію плекає:
Печаль і байдужість хай зникнуть.
Одного у неба постійно благає:
Про сенс у житті, про добро і про світло.
І кожен свій день, годину і мить
Уміє недарма прожити,
Бо прагне на світі свій слід залишить,
За втраченим сльози не лити.
Та більшість із поглядом в землю ідуть,
Хоронять надію і віру,
Бо вперто у чорній душі бережуть
Будні, натовп, дорогу, сіре...
