коли потяг летить морем,
коли воїн квіти садить,
коли щастя стає болем,
коли смерті в честь паради,
я розбив би всі дороги,
перерізав всі канати,
поколов би собі ноги,
добровільно сів за ґрати.
знаєш, світ навколо тебе,
це лиш плід твоїх фантазій,
подивись на синє небо,
захлинись від евтаназій.
наче сфінкс до нас спустився,
кажуть, люди так казали,
щоб ти швидше підкорився,
знов ці рейси, знов вокзали,
відїжджаєш від станції
народження та до смерті,
твій шляхлиш сублімації
ти народжений в конверті
бачиш, все змінити просто,
але не рухайся, сиди,
доля -- хрест до смерті нести.
о Боже, нас спасти прийди.
