Стоять навколішки і моляться у храмі,
і ніби сонячно, і підійшла зима,
але нема кому молитися.... нема,
думки й діла усі залишені у крамі,
здобутому з мирської суєти
серед біди... сторонньої біди.
І в крамі тому - щастя і життя,
і в тих речах - і бог і всі надії,
і вже нічим на світі більш не мріють,
і не потрібно більше каяття, -
Усе пройшло, і в хаті хліб та сіль,
А діточки літають по курортах,
І цілий рік їх ніженьки у шортах,
Їх мрії п'ють екзотики кисіль...
І тільки ті, стоять в холоднім храмі...
самі... без тіл... дозватися дарма
тим душам їх, тому і тіл нема...
як і кінця у цій печальній драмі...