(Пам’яті мого діда Мороза Луки Капітоновича та батька Мороза Григорія Лукича, 7 травня 1926 р.н. присвячую)
З фонду Центрального архіву Міністерства Оборони Російської Федерації. Номер запису в базі даних http://www.podvignaroda.ru/?n=3339898
«МОРОЗ Лука Капитонович, 1902 г.р., гв.красноармеец, в РККА с _.06.1941 г., место призыва: Володарский РВК, Украинская ССР, Киевская обл., Володарский р-н. Наградной документ 27/н от 23.05.1944 г., автор 32 гв. сд. Награда: Орден Красной Звезды. ОПИСАНИЕ ПОДВИГА:
Выполняя боевой приказ по обеспечению наступления в полосе заграждений противника т.Мороз проявил мужество и героизм. В ночь с 6.05. на 7.05.1944 г. в районе Сапун-горы на расстоянии 30 метров от траншей пр-ка под ожесточенным ружейно-пулемётным огнем проделал проход в проволочных заграждениях пр-ка шир. 15 м, глубина прохода 120 м. Сопровождая пехоту в наступлении, идя в боевых порядках на подступах к Севастополю, т.Мороз под огнём противника обезвредил 113 противопехотных мин. Тов. Мороз полностью обеспечил продвижение наших частей через ограждения пр-ка.».
Сьоме травня. Узгір’я Сапун
В павутині колючого дроту.
Весь – увага, гвардієць-пластун –
Поблизу істеричного дзоту.
Ллє свинцем з кулемета фашист,
Намагається стримати наступ.
У бійця за пілоткою – лист,
А в руках – пасатижі та заступ.
У листі (хоч не має вини)
Попросив перед битвою вкотре:
«- Якщо я не вернуся з війни,
Ти на мене не гнівайся, Мотре.
Право вижити, на перекір
Всім смертям, залишаю я дітям.»
Десь на Західнім фронті Григір
Зустрічає своє повноліття.
Це ж яке в нас сьогодні число?
Дійсно, в сина Грицька – іменини…
Тій – з косою і німцям на зло,
Піднесу подарунок я сину!
Є ще спокій і твердість в руці,
Є порив, є наказ і довіра.
Є бажання палке: навзірці
Приголомшити хижого звіра.
Не хвилюйся, сапере Луко́,
Йти на ризик – твоя це робота.
Б’є фашист не в бійця – в «молоко»,
Доки в завтра спливає субота.
Тишком-нишком під шквалом вогню
Та під захистом темної ночі
Загорожу в залізну стерню
Перерубують руки робочі.
Крає хутко колючі дроти
Мирний тесля Лука без перерви.
Вороги з-під землі (мов кроти)
Сіють смерть, випробовують нерви.
Брате-сонечку, ще подрімай –
Шлях відкрити до ранку я мушу!
Щоб зігрів севастопольський май
Кожне серце і кожного душу.
Ще хвилину якусь потерпи
Й розірве́ться ланцюг перепони.
Стануть вільні від дроту стовпи
І поринуть на штурм батальйони!
Витер стомлено мокре чоло,
З днем народження подумки сина
Привітав. А, як сонце зійшло –
Був сапер на порозі частини.
Йшов до вечора пам’ятний бій
В передмісті морської столиці.
Димовий розгортався сувій
На долини з нагірних позицій.
Де повзком, ну, а де й пішака,
Із бійцями саперної роти
Потрошив хижі міни Лука
В авангарді цариці-піхоти.
…Снить щоночі і нині гора,
Як кумач понад містом полоще,
Як гуде переможне «ура»
На старій севастопольській площі.
Поіменно згадаймо і ми
У річницю звитяжного бою
Тих бійців, що відстояли мир,
Й поклонімося низько героям.
Вклоняємось величним тім рокам!
І кожному герою особисто,
Семенам, Миколаям,І Лукам,
Які в боях перемогли фашистів.
(єкспромт)
Вірш - яскрава,достойна присвята ветеранам тієї війни.
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Людочко! Сьогодні день народження мого батька (вже покійного) та річниця дідусевого подвигу. Про такий збіг обставин дізналася минулого року з сайту МО "Подвиг народу". Сьогодні виїжджаю на свою батьківщину в Київську обл., щоб вклонитися могилам рідних. Дякую за експромт!